Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРТА РІДНА БУВ І ТАКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ... Рік 1944. У напруженні і вичікуванні просу ваються у Львові дні. У місяці березні переїжджаємо до Криниці. Тут ще глибока зима, а там дерева вже у квітті. Спершу замешкуємо у парафіяльному домі в Криниці-селі, а згодом Український Комітет розміщує нас по покинутих приватних домах. Мені припадає невеличка кімната у старій віллі "Quo vadis” в Криниці-місті. Єдине віконце напроти цвинтаря. Дні проходять невтішно... А як там у НАС? І якось непомітно з'явивсь Великдень. Стою у юрбі людей у саду біля невеличкої української каплиці в Криниці-місті. Тільки деякі слова Служби Божої долітають до нас... і ще спів нашвидку зібраного хору. ... Останні слова ’’Отче наш”, що так прегарно звучать у м’якому баритоні п. Р. Л... За кілька хвилин стаємо навколішки. ”Со страхом Божим і со вірою...” А думка вже летить у рідне село. Світає. Ескраво освітлена церква на горбі, височіє над селом, а воно внизу притулилось у видолинах між пагорбками, ніби під її захистом... З церкви виходить процесія з плащеницею, горять свічки у сотнях рук., і спів такий простий, такий щирий, такий свій і такий ... далекий... Густо дзвонять дзвони... ХРИСТОС ВОСКРЕС!... На плечі чую руку голови Українського Комітету: ” По Службі зайдіть на хвилинку до бюра. Сьогодні в нас персонал дуже обмежений, може вночі приїхали нові біженці. Треба помогти їм”. ДІЙСНІСТЬ! В кутку під сосною бачу Наталку, з якою колись мешкала у Львові. Стоїть з двома малими хлопчиками і своїм сильним альтом співає воскресну пісню., а сльози так і кануть по обличчі. Підходжу до неї. ’’Наталка!” Кидається мені на груди і захлинається від плачу. ’’Знаєш, знаєш, дістала вістку, що мого чоловіка розстріляли большевики. Я не хотіла їхати сама, але він казав: ’’їдь з дітьми, поки ще немає метушні, а я в останній хвилині доскочу... Що ж я тепер зроблю сама з тими малими дітьми...” І що ж їй сказати?? ★ * * На головній вулиці підходить до мене молоденька жінка з немовлям на руках. ’’Будь ласка, скажіть, буде тут у вас лікар? Дитина захворіла в дорозі, дуже хвора” — і від слонила обличчя дитини, розжарене гарячкою і вкрите висипкою. Лікар в Кринці є, але де його шукати сьогодні. Розглядаюсь за знайомими. Нараз бачу Дарку. Підходжу до неї і розказую в чому річ. А Дарка: ”Хай іде за мною, а я постараюсь віднайти д-ра Б.”. ★ ★ ★ Недалеко входу до будинку Українського Комітету на клунку сидить Валя з малим хлопчиком. Знаю її зі Львова з минулого року. ’’А можна дістати тут кусок хліба? Не для себе прошу, а для свого Віті. Довгенько бо їхали, дуже поспішали, нічого було взяти....” ’’Ходіть за мною”. В їдальні кажу їм задержатись, а сама входжу до кухні. Голова Комітету виносить з комори велику миску з харчами. "О, як добре, що ви зайшли. Кухарка не з’явилась сьогодні до праці, і є тільки ця мала дівчина, що скробе картоплю. Самому прийдеться варити, люди прийдуть обідати”. ”А ви, пане Голово, прошу, займіться тією жінкою з дитиною, що в їдальні. Вони голодні” . Надягаю фартух. ★ * * Було вже добре сполудня, коли, упоравшись у Комітеті, я вийшла на вулицю. Почуваючи втому, присіла на лавці у невеличкому парку, що простягнувся здовж вулиці. Ясно світило сонце на безхмарому небі і довкруги цвіла весна. Яка краса! Вулицею йде зі своєю донею кузина Марія. Обличчя в неї якесь напружене, суворе. Побачила мене. ’’Христос Воскрес” ( і заки я веліла відповісти), а Левко в УПА, Славко в Дивізії. Чи побачу їх ще коли? Так, знаєш, журюся, що не можу, знайти собі місця. Так журюся... Обличчя в неї неначе скам’яніло, затиснулись зуби, задрижали уста..., а зір завис у повітрі... Ну, що ж, — ніби вистогнала — Бог дав синів, може й взяти...” Стояла горда у своєму безмежному горі УКРАЇНСЬКА ЖІНКА, УКРАЇНСЬКА МАТИ... І слова співчуття зів’яли на моїх устах... * ★ * Я повертаюсь до своєї кімнати. Великдень це? А чи може ще один день ”на скитанні”?? Лягла на лежанку, щоб відпочити, коли відізвались сирени. По небі зі сходу просувалась ескадра літаків. Сріблом виблискував до сонця металь. Летіли поволі, ваговито. А сирени ревуть.... ревуть... Я схопилась з лежанки, але куди втікати, де сховатись? Підвалу немає, а старий будинок вже дрижить. На високому дерев’яному хресті, що проти вікна сіла чорна ворона. Спершу повернула голову в бік літаків і слідкувала за ними, але за кілька хвилин спрямувала її у моє вікно і... закрякала, раз і другий. Ах, якже ж вона довго крякала!... "Quo vadis” український ’’скитальче”?? Кудою простелиться шлях твого життя.?? НАШЕ ЖИТТЯ, КВІТЕНЬ 1980 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
