Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НА ПРИХОДСТВІ У СТРИГАНЦЯХ БУВАЛЬЩИНА УЛЯНА ЛЮБОВИЧ (Уривок) Посеред рівнини гора — горб, ніби зумисне висипаний для цього, щоби на його узбіччі поставити церкву, дзвіницю, а навколо дерева — кладовище. Від церкви недалеко, каменем докинеш, крутою дорогою вгору приходство. Подвір’я з господарськи ми будинками відділене парканом від городу. Мешкальний будинок — приходство поміж городом і двором. Лицем-верандою та вікнами-очима вниз в бік села, що простягнулося у підніжжі горба. А там поля і поля, перерізані дорогою, що веде аж за обрій. Чи справді чи це тільки у моїй уяві на дорозі бачу куряву- хмарку, що проводжає, слідує за бричкою чи возом. Увечері вона рожевіє від заходу сонця. Ідуть гості до Стриганець. Перед хатою город, клюмби із квітами, кілька дерев. Город на узбіччі переходить у сливовий сад. Який далекий вид! Гєн праворуч можна бачити при добрій погоді срібну стрічку Дністра. Туди молодь їздить купатися. А там десь за Дністром Тростянці де парохом другий о. Левицький, брат дідя Софрона. Але цього села вже не видно. Близько зліва село Рошнів, ще десь далі Побереже. Дім недаром звернений лицем в бік села і дороги, якою приїжджають гості. Бо мешканці цього дому живуть із селом та для нього і раді гостям, що з’їжджаються і зблизька та здалека. Одного дня і мене привезла бричка із залізничої станції Єзупіль до Стриганець. Було це перед Великоднем. У моїй пам’яті цей Великдень був першим, а, може, і одиноким таким Великоднем який я не тільки ’’обходила”, але пережила. Піст був правдивим постом і мав смак і запах квашеної капусти із олією, печеної картоплі та оселедця. Великий Тиждень був справді Великим. Темного вечера серед зливного весняного дощу йшли ми у напрямі тьмяного світла церковних вікон. Із села тіні валкою прямували до ясного прямокутника відчинених церковних дверей. Люди йшли мовчки або розмовляючи тихо, тільки дощ шумів та хлюпало бо лото під ногами. У церкві мерехтіли свічки, снувалося кадило, а його запах мішався із духом мокрої одежі, розтопленого воску та кіптявих свічок. Ми входимо через захристію, наше місце за престолом. Не знаю чи не зводить мене пам’ять чи дійсно так було, а, може, домалювала це уява, але на задній стіні престола на потемнілому від літ малюнкові у куті шкірив до мене зуби чорт. Він притягав мій зір, немов би справді грозив моїй грішній душі. Крізь бічні двері іконостасу можна бачити вірних, чути шерех ніг тих, що сходяться на Страсті. Тоді я теж вперше побачила дідя Софрона у С о ф ронову-Л евицьком у пр исвячую ризах і почула його спів. Для мене вже ніколи ніякий священик не був такий гарний, достойний і ніхто не співав так як він. Уже тепер після десятків літ трохи нагадав мені дідя Софрона його внук о. Роман. Але ме ні тоді було 12 літ і я вся і моє серце були відкриті для захватів. Кожний наступний Страстний Четвер був уже тільки відбиткою, далеким відлунням цієї страстної відправи і цих 12 євангелій, які з чуттям, драматично співав своїм звучним голосом дідьо Софрон. Серед дощу і темряви верталися ми додому, але я цього всього не бачила переповнена по вінця пережитими враженнями. Урочисті слова 12-ти євангелій, напів, голос дідя Софрона, його висока постать у ризах все це йшло за мною, переповнювало мене, і мені шкода було засинати, хотілося якось задержати пережите. Але 12-літнім не загрожує безсоння. Воскресну Утреню ми у Львові слухали в суботу увечері у св. Юра. Але тут ми ішли опівночі, цим разом при світлі місяця. Замість дзвінків, стукотіли дерев’яні калаталки; все притишене, але повне очікування. Дідьо Софрон високий, гарний і достойний у поході кругом церкви. Спів ніби назріває до очікуваного. Врешті тричі хрестом до замкнених дверей, урочисте Христос Воскрес і дзвони! Христос Воскрес! Дзвони! Дзвони дзвонили весь день, а коли на хвилину змовкали чути було інші дзвони, що неслися весняним повітрям із других сіл. По-правді, то дідьо Софрон не дуже то хвалив собі ті дзвони, які усю неділю наповняли усі кутки і закутки і перед ними не було де сховатися, схоронитися. Але мені вони ніяк не перешкоджали. Хати я не трималася. Мене тягнуло пе ред церкву до гаївок. Співали їх дівчата примітивними мелодіями із старовинними словами. Головне, що знайшлася дівчина, яка мене втягнула до гурту, хоч я не вміла ні співати цих пісень ані виводити гаївок. В хаті тимчасом стіл угинався від "сиру, масла, яєць і прочих снідів”. Усе прибране барвінком і першими весняними квітами. Ну і після врочистого сніданку гості, гості, а тоді стриганецькі їхали до сусідів. Невеличка, холодна, бо від півночі, кімната із канапою покритою чорною цератою, та куфрами із зимовою одежею, бундами, кожухами, служила за комору і туди складали напечені баби, шинки, ковбаси, торти. Там довго ще після Зеликодня пахло Великоднем, а після Різдва - Різдвом. А для мене вікно цієї кімнати було скорочений виходом на поля та у гай поза приходством. Це було моє перше гостювання у Стриганцях. 4 НАШЕ ЖИТТЯ, КВІТЕНЬ 1980 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
