Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
рис. Ярка Козака боюсь. їдемо! Якраз блиснуло червоне світло. Спинилось маленьке авто. За кермом сиділа сива жінка в окулярах і пильно дивилась наперед. Хлопців вона не помітила. — Чіпляй! — звелів Геррі. Андрійко закинув гак на буфер. З’явилось зелене світло, і авто рвонулось уперед. Хлопці ледве не впали з плятформи, але втримались один об одного. — Вже відчіпляймося, ми вже задалеко заїхали, — злякано шептав Андрійко. — Ми можемо відчепитись тільки як авто знов стане на червонім світлі, але, бачиш, ніяк не втрапимо, — відповів також переляканий Геррі. — О, тепер уже червоне! Відщіпай! Але гак не відщіпався! Хлопці сіпали його з усіх сил, але вже знов з’явилося зелене світло, й хлопці ледве вскочипи на плятформу, як авто рушило далі. Геррі присунувся ближче до авта й намагався відчепити гак. — Дзз-ііі! Бум! Крак! — почулося навколо, й Андрійко втратив свідомість. Прокинувся він у білій кімнаті, на чужім ліжку. Коло нього стояли мама, тато і якась чужа тітка, всі вбрані в біле. — Де я? Куди ви мене поклали? — Андрійко хотів устати й не міг: його ноги немов приросли до ліжка. — Ти в лікарні. Добре, що живий, але тепер мусиш зо два місяці носити гіпсові опони на обох ногах, щоб зрослися поламані кістки. — А Геррі? — Він у сусідній кімнаті. Також покалічився. От до чого доводять нерозважні витівки! — Мамо, тату, ви на мене дуж е сердитесь? П ростіть мене: я справді не хотів, щ об таке сталося. Я ніколи не думав, що це так небезпечно. П ростіть мене! — Ми вже простили. Ти ж наша єдина дитина! П ообіцай тільки, що більш е такого ніколи не робитимеш . — Н іколи в світі! А нд р ій ко зідхнув і глянув на свій м алю нок. Й ого вулиця була тиха й спокійна. Біля світлоф ора стояло маленьке синє авто, а в нім сива бабуся, але більш нікого на вулиці не було, й нічого не сталося. — Як добре, що це тільки ф антазія? — промовив А нд рійко. ЛІТАННЯ — Де це наші віш аки діваю ться? Я стільки їх принош у з хем ічної чистки, а вони зникаю ть. Звичайно, вони нам нічого не кош тую ть, але що з ними сталось? — дивувалась мама. А нд рійко мовчав. Віш аки підчищ ував він, бо мав у куточку в Гаражі свою авіяційну м айстерню . Його дорадником і інструктором був д ід усь . З віш аків вони робили основу для крил і обводили її плястикою та скріплю вали міцним клеєм, що мав би втримати вагу слона. Вже два м ісяці пр ац ю ю ть А нд рійко й д ід усь, і літачок майже готовий. А нд рійко давно мріяв про літання. С перш у викреслив проект крил, обдумав, як і в котрий бік треба вигинати дроти, де приробляти петлі для рук. НАШЕ ЖИТТЯ, КВІТЕНЬ 1980 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
