Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВІДСВІТ З БІЛОГО КРАЮ Оповідання відзначене на 17 Літ. Конкурсі СФУЖО СВІТЛАНА КУЗЬМЕНКО ’’ОКСАНА” — Чи у вашій бібліотеці є книжки про Україну? — звернувся англійською мовою до Оксани Коваль, бібліотекарки невеликої канадської бібліотеки, високий, ставний, молодий чоловік. — Так, — відповіла бібліотекарка, зацікавлено дивлячись в обличчя запитувача, ніби пізнаючи його. А з нього на неї променіла пара карих, злегка притінених задумою очей. У її відповіді бриніла нотка здивування. Попит на такі книжки у цій приміській бібліотеці був невеликий. Властиво, позичали їх тільки дві жінки старшого віку. Завдяки їм Оксана почала збирати, і зібрала, невелику колекцію українських книжок. А за якийсь час, побачивши, що вони стоять на полицях без руху, подарувала їх відділові чужинецьких книжок в міській бібліотеці. Звідти вона тепер час від часу позичала, за посередництвом міжбібліотечного обміну, ту чи іншу українську книжку цим своїм відданим читачкам. Позбувшись україномовних книжок, Оксана почала натомість збирати англо мовні про Україну та книжки українських авторів у англійських перекладах. Вона при найменшій нагоді пропонувала їх читачам та час від часу виставляла у виставових вікнах бібліотеки, вірячи, що одного дня вони дочекаються масовішого зацікавлення. — Небагато... — додала вона по короткій павзі, — але дещо маємо. Що б ви хотіли? Щось на політичну тему? — почала вона з цього питання, очевидно тому, що перед нею стояла людина чоловічої статі. — Чи може з ділянки мистецтва? Етнографії? Вам певно для есею? — допитувалася вона. — Ні, відповів молодий чоловік, посміхаючись, — коли мені було потрібно писати есеї на українські теми, я обмежувався шкільними підручниками. А зацікавився я серйознішими книжками про Україну вже тоді, коли моя наука в школі українознавства скінчилася. — То ви українець! — аж вигукнула Оксана. — А я чомусь про це не подумала. Дуже приємно... Ми допоможемо вам знайти потрібні книжки. Якщо не буде в нас, ми їх дістанемо, — заговорила вона турботливо. — Я також українка. — Я це зауважив, — відповів молодий чоловік. — Зауважили? — здивувалася Оксана. — А як!? — Коли я почув, як ви ентузіястично інформуєте мене про вашу колекцію книжок про Україну, я зразу ж зрозумів, що ви українка. — Справді? — зашарілася Оксана. — Цілком певно, — усміхнувся молодий чоловік. — Бо, якби я вас запитав про твори Шекспіра чи Гемінґвея, ви напевно обмежились би тим, що післали б мене до каталогу чи вказали полицю, де вони стоять. Чи не так? Оксана всміхнулася. — Ходімо, — сказала вона, — я покажу вам полиці з книжками, які вас цікавлять. Ми тримаємо їх усі разом, бо їх у нас покищо небагато, — додала вона начебто вибачливим тоном. — Ось Архипенко, — діткнулася вона рукою до великого формату книги на полиці. — Поруч — Українська ікона 12-14 сто ліття, Святослава Гординського. Оце тепер якраз дістали чудовий переклад ’’Лиса Микити” Івана Франка, з ілюстраціями Курилика. Є, звичайно, Енциклопедія Українознавства. На нижній полиці — переклади англійською мовою українських клясиків.. і більш сучасних письменників... У нас є також книжки про Україну чужинецьких авторів, як Клеренса Меннінґа, Джона Армстронґа та інших. Я вам дам бібліографію цих книжок, яку я сама впорядкувала і ввесь час доповнюю. Оксана намірилася сказати, що в міській бібліотеці він знайшов би набагато більший вибір потрібних йому книжок, але в останню мить схопилася: їй хотілось, щоб цей променистозорий молодий чоловік, якщо не перечитав, то принаймні проглянув її колекцію, яку вона так старанно, з любов’ю збирала майже з того часу, як по закінченні бібліотечної школи, шістнадцять років тому, почала тут працювати. — Перегляньте, виберіть,, що вам потрібно, — сказала вона. — Я постараюся, щоб вам позичили додому навіть такі книжки, яких нормально не позичають. За яку годину молодий чоловік, з двома книжками з колекції Оксани Коваль, як став він називати цю українознавчу колекцію, вийшов з бібліотеки, а Оксана вже знала, що він мешкає з батьками в цій околиці і зветься Ігор Гармаш. — Цікаво б знати про нього більше, — подумала вона, коли за Ігорем зачинилися двері. Не хотілось бути докучливою, особливо після того, як на її запитання, що спонукало його зацікавитися україн ською тематикою, він відповів ’’ескімоси”. Вона не знала, як цю відповідь сприйняти, бо хоч вона й видалася їй ніби жартом, в тоні його голосу немов би не було ніякої іронії. А коли ще, при виписуванні йому бібліотечної картки, на питання працює він чи вчиться, почула лаконічне ” і працюю, і вчуся”, не допитувалася більше, хоч і кортіло. Ігор Гармаш приходив до бібліотеки майже щотижня. Але Оксана його не бачила, бо він завжди якось приходив тоді, коли була не її зміна. Аж одного вечора натрапив на неї. З якоюсь внутрішньою радістю Оксана швиденько підійшла до бібліотечної ляди, щоб прийняти від нього книжки. — А я вже думала, що вас і не побачу, — промовила вона. 16 НАШЕ ЖИТТЯ, КВІТЕНЬ 1980 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
