Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
відповідальности за свої вчиники, а тут ще за щастя другого і тому я не могла легковажити свого кроку. — Ще не пізно, сказала я Василеві, йдучи вже в церкві до аналою. — Гаразд, відповів він. — Поговоримо про це згодом. А тепер уважайте, щоб станути першою на килимок. Мама каже, що це дуже важно! Бо мама дотримувала всіх традицій при шлюбі. Плачучи і сміючись водночас, вона посипала нас пшеницею, вкладала золоті гроші у взуття, приго ворюючи: ”Я знаю, що те все до нічого, але на всякий випадок, краще все зробити по старому звичаю”. Так почалось моє нове життя. Не відразу я зуміла оцінити своє щастя. Я впивалась ним помалу щоденними доказами його, тішилась ним, як чимсь несподіваним і незаслу- женим. Пригадую собі, як важко було мені втрачати любов братів та бути лиш причіпкою до їх родинного життя, я не хотіла відіграти такої ролі в родині чоловіка. Тому я не старалась відокремлювати їх від нього. Старалась любити і бути любленою, нікому не приносячи страждань; хотіла бути другою дочкою в батьків Василя і сестрою Шурі. Чи досягла я того? Не знаю. Батько і мати померли в мене на руках. А з Шурою в’язала мене справжня приязнь аж до 1919 р. коли еміґрація нас розлучила. Всією істотою своєю я була щаслива. Велика доля цього походила від радости, що я нарешті попала в українське оточення. Моя родина, хоч походила з українського пня, проте довгим життям на Московщині зденаціоналізувалась, а виховання в Інституті не могло в мене цього направити. А тут я немов попала у рідне гніздо! Я почула себе частинкою своєї нації, для якої хотілося жити й працювати. Все попереднє життя відлетіло кудись далеко і я з ним без поворотно зірвала. Мій чоловік бачив, що зо мною діється і не заваджав мені летіти в минуле свого народу. Костомаров, Грушевський відкрили мені цілий світ. А що я, не завважаючи на всякі свідоцтва, була таким неуком, то Василь підсував мені й іншу Докінчення: Я ЛЮ БЛЮ ГЛИНУ П.: Чи хтось з Ваших учнів продовжує Вашу працю? В.: З-поміж моїх учениць кілька вибилися в кераміці, кілька навіть вчать в школах кераміки, а інші продовжують як "гоббі” Учениці, котрі дійсно добрі мисткині, це пані: І. Іванусів, М. Пастушенко, І. Кушка, X. Татчин-Галюк. Вони справді віддалися мистецтву. Було, звичайно, багато більше добрих, але не всі продовжують працювати з глиною, — Бо для глини треба мати час, терпеливість, любов, знання та приміщення — кажу, а не всі те мають! Пані Ольга згоджується — і заохоту — додає. В моїй творчій праці дуже багато помагав мені мій покійний чоловік, каже зі сумом в очах. Не раз я хотіла спустити руки й залишити все. Він ’’підганяв” літературу. Згодом Нідерле, Іностранцев, Гекель, Брем поширили мій світогляд. Проживши відпустку Василя на селі, ми повертались 20 серпня до Тули де стояв його полк. Тут чекало його вже наукове відрядження до відомої лябораторії Бюменталя. З неї він охоче скористав і попрацювавши 4 місяці згодом написав працю про фарбування. На підставі цього йому відкрились двері Мед. Академії в Петербурзі. І от зажили ми у столиці. Знаючи, що наше перебування тимчасове й стипендія докторанта не надто розкішна, ми не заводили власного помеш кання, а замешкали у мого брата в одній кімнаті. Мій чоловік пильно працював, а й я не дармувала. Знаючи декілька мов, я зробилась його необхідною помічни цею, перекладаючи для нього різні статті з загра- ничних наукових журналів. Звичайно він приносив статті з зазначенням ’’конспект” або точний переклад, і я таким способом переклала 67 менших і більших праць із французької, німецької, англійської й італій ської мов, до того дві останні я знала дуже слабо. Ота співпраця з чоловіком підносила мою особисту гідність і в очах колеґ мого чоловіка, які жартували, що властиво це ще питання, хто з нас повинен носити докторську відзнаку! Отак спокійно й радісно проминуло кілька літ у Петербурзі. Чоловік мав наукову працю, а я працювала над музикою. Коли він написав докторську працю і блискуче оборонив свою дисертацію, йому запро понували вибрати собі університет для продовження наукової роботи. Його вибір впав на рідний Київський університет та ба... жандармерія згадала його студентські часи та примусову висилку на місце народження і в згадану пропозицію внесено поправку ’’окрім університетів Київського, Харківського й Одеського” Тоді вибрали ми Московський уні верситет, що все ж таки ближче було України. Приїхали ми до Москви у 1913 р. Ледве закріпились тут і почали нормальне життя, коли вибухла Перша світова війна. Продовження буде мене до праці, заохочував, а крім того, очевидно, пакував, возив на виставки, радів моїми успіхами... Ми всі радіємо Вашими успіхами, пані Ольго! А слова заохоти сл. п. д-ра С. Манастирського будуть іти з Вами поруч до дальших Ваших успіхів! Ольга Манастирська — член Гільдії Керамікарів, активна в українськім громадськім житті, пластунка- сеньорка (була станична!) мистець та педагог любить творити з глини. Її форми — це тарілки, миски, глечики, вази, іграшки, барани... де вона впроваджуючи щось нового, підкреслює традиційну символіку та орнаментику. У своїх доповідях про кераміку вона закликає плекати культурну спадщину нашого народу та знайомити з нею наше довкілля. Пишатися своєю старовинною культурою повинно бути нормальним почуттям кожного свідо мого українця, твердить Ольга Манастирська! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
