Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАЙНЕЩАСЛИВІШІ ДІТИ (Московському Комітетові Міжнароднього Року Дитини в альбом) Дитина — найбільш немічне і безборонне створіння. Під час стихійних нещасть, історичних катаклізмів, родинних незгод вона, як правило, не витримує кризи, нещастя і горя, стається жертвою обставин, нидіє фізично, занепадає морально, а то й гине. Статистика подає трагічні цифри про смертність дітей під час гураґанів, пожеж, воєн, революцій і домашніх звад та чвар. Проте найбільш нещасливими є діти в совєт- ських таборах смерти. Про них пише в своїй най новішій книжці ’’Колима” Роберт Конкест. У Міжнародньому Році Дитини багато пишеться про піклування дитиною. У Совєтському Союзі вже давно неправдиво перехвалюється щасливе дитин ство, нібито здійснюване в країні ’’перемігшого соціялізму” Як насправді виглядає це дитинство, прочитаймо в Конкеста: ”Це ж вам опіка над матір’ю й дитиною! — закликала Ніна Ґвінятвічі, побачивши перший раз загін ’’матерів", оточених поліцистами з готовими до вистрілу рушницями. Але насправді далеко пізніше ми довідалися більше про "радість материнства і щасливе дитинство” у московських таборах. Не знати чому управа табору Єлґен вирішила, що тут найкраще місце для в’язничних дітей кожного віку. Якщо вони зуміють пережити тамтешні злидні, то й куля їх не візьме. "Матерями” називали всіх ув’язнених вагітних жінок, або тих, яких спіймали на недозволених любощах. їхня доля була незавидна, хоч іноді траплялися прояви людяности. Кілька разів з нагірних вартівень чути було команду "Пора годувати!” Тоді під доглядом озброєної сторожі формувався похід виснажених і нещасливих жінок по п’ять в одному ряді і прямував до дитячого будинку. Кожна мати отримувала свою дитину і питала саму себе, як витиснути для неї хоч кілька крапель молока з недоживлених і виснажених надмірною працею грудей. Звичайно по кількох тижнях лікар зголо- шував владі, що матері не мають уже молока й пора післати їх зрубувати дерева в лісі, а дітей залишити на звичайному харчі, хай гартуються до твердого життя. У наслідку цієї системи "матері” не видержу вали тиску й гинули, а їхнє місце займали інші ’’неморальні” жінки з усієї Колими. По народженні дитини мати має право бути з немовлям один тиждень, пізніше мусить іти до праці. Годувати немовля може тільки в визначених годинах і місці. По дев’яти місяцях мати має право бачити свою дитину дві години місячно. Але й цей привілей не прислуговує матерям від травня до вересня через пильні роботи в полі. У тому часі діти є під опікою непоганих але некомпетентних жінок, ув’язнених за кримінальні злочини. Вони виконують тільки най- необхідніші материнські обов’язки — перевивають і годують дітей. Забавок діти майже не мають. Та й рідко сміються. Говорити починають пізно, а сердечної любови ніколи не зазнають. Немовлятка швидко забувають своїх матерів, які тяжко це переживають. Старші діти слідкують крізь шибки вікон за своїми ув’язненими матерями, що маршують по п’ять у ряді під доглядом поліцистів з наїженими багнетами. Пізніше посилають дітей до табору Талон. Там матері не мають доступу. їх вивозять далеко звідсіль. Елінор Ліпер, колишня швейцарська кому ністка, чудом урятована, описує один випадок, як мати працювала послугачкою в домі, де жив її син. Бачила його щодня, але він її ніколи не пізнав. Вона нікому не признавалася зі страху перед гонителями і була щаслива тим, що бодай могла бачити свою дитину. В іншому бараку проживали неодружені дівчата з своїми дітьми. Своє материнство пояснювали тим, що воно хоч на кілька тижнів поліпшувало їхні жит тьові умовини. Зразу вони відмовлялися від дітей, але пізніше під час годування і перебування з дітьми прив’язувалися до них сердечно. Але по двох роках дітей силою забирали до дитячих будинків. Серед нижчого прошарку вільних поселенців життя немовлят також було безвиглядне й незавидне. Воно повністю залежало від мате ринського молока. Але надмірна праця і постійне не доїдання так виснажувало матерів, що вони тратили молоко, а немовлята гинули. Старші діти не були щасливіші. У шпиталі вони отримували денно одну склянку молока, шматок хліба і трішки масла. Але ніколи не мали городини, овочів, вітамінів, хіба на такі оказії, як ’’перше травня” чи інші офіційні совєтські святкові дні. Тоді давали дітям пів малого зеленого яблука. Стільки у Конкеста про дітей. Читачі, мабуть, погодяться, що діти в совєтських таборах смерти є найбільш нещасливими на світі. Даремно больше- вицькі пропаґатори горлають про щасливе дитинство в СССР. Факти, подані в книжці Конкеста (та й не тільки в нього, прочитайте книжку українського автора І. Каздоби, а побачите те саме), кажуть навпаки. Ф. Достоєвський писав, що сльози невин ної дитини не оправдують навіть найсправедливішої державної системи. Що ж тоді казати про сльози сотень тисяч дітей у СССР? За свої божевільні і злочинні вчинки Гітлер і його криваві співпрацівники заплатили дорогу ціну. Коли історія виставить такий рахунок Брежнєву і його опричникам? За Р. Конкестом — Ярослав Чумак Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
