Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
Перебуваючи у Мюнхені літом 1978 p., дісталось мені до рук запрошення Центрального Представ ництва Української еміґрації в Німеччині взяти участь в поминальній подорожі до нововідкритого, невідо мого досі цвинтаря українських жертв нацизму. Подорож відбулася замовленим автобусом — біля 50 осіб — до міста Лявфен, біля Травнштейну. Ідучи мальовничими околицями передалпій- ських височин, були спроби довідатись дещо більше про цей новий цвинтар. Але організаторам дуже мало було відомо про нього й хоч настрій був погід ний між цими ’’прочанами”, проте панувала певна таємнича настороженість. Чому заздалегідь в україн ській пресі та в повідомленнях не сказано більше про це місце, про обставини постання цвинтаря, про самих похованих чи їхні родини? Ніхто нічого точ ного не знав, чи не бажав знати, чи не хотів казати... На місці, на віддалі від самої місцевости, на прогалині, яка лежить на узбіччі гірки під лісом, привітали приїжджих місцеві люди, й між ними парох, староста, учитель та оркестра складена з дітей, хлопців і дівчат, в яскравих фолкльорних одягах. Без привітань, промов чи представлень, оркестра заграла сумні, меланхолійні мелодії, а прибулі Вла дика Архиєпископ УАПЦ Орест та о. крилошанин С. Дмитришин з української католицької парафії в Мюнхені вбирались до соборної панахиди. За той час дехто з нас обходив могилки, на рівні землі, позначені табличками з двома-трьома іменами на кожній. В центрі цвинтаря на горі, перед усіма могилками, поставлено пам’ятник з гарною мозаїкою Богородиці, що й нагадує східні, візантійського типу мозаїки й створює українську атмосферу. При вході до цвинтаря напис на підставі: ’’тут спочивають робітники-українці, які під час війни були примушені працювати в Німеччині” Починається панахида, співає імпровізований хор разом з прочанами. Усвідомляючи поволі, що діється, вникаючи в минуле, читаючи імена й дати народження й смерти, приявних опановує поступово, гнітюче враження, трагедії, яка тут окривається, зворушуючий внутріш- ний біль, який витискає в багатьох сльози або відбирає голос. За виїмком декількох імен, це дійсно всі українці. Теж за виїмком двох-трьох померлих, це молоді хлопці й дівчата від 17 до 22 — 23 років. Є теж одна дівчинка 14 років. Як вона сюди попала, чи сама, чи з батьками? Невже й вона була "примушена працювати”? І всі вони: чиї діти, звідки їх забрано і як, чи хтось повідомив зажурених батьків про їхню смерть, яка настала в останньому році війни, а в декількох випадках в перших місяцях після війни — і хто ж в той час міг про це повідомити, коли тільки тепер стає відомим цей цвинтар? При засвічених свічках, які догоряючи в руках приявних, виголосив поминальну проповідь Влади ка Орест: він назвав цих дітей мучениками й героями того жахливого лихоліття, яке впало на українську землю, жертвами несамовитої ідеології, яка прагнула винищити чи поневолити людей, яким причеплено ярлик нижчої раси. Пан А. Мельник, президент Ц.П.У.Е.Н. вияснив дещо в своїй промові: це були робітники з близької амуніційної фабрики; їх хворих — на що, в яких лікувальних умовинах?, не відомо — ізолювали в Лявфен і правдоподібно засуджували на вимертя. Йому стало відомо, що дехто з хворих продіставався за бережений колючий дріт і діставав поживу в населення; що місцевий парох хоронив померлих, поки команда СС не заборонила йому цього й не ізолювала цілком цих хворих від населен ня; що ці могили впорядковано минулого року й пові домлено про це українські установи. Німецькі приявні слухали цих промов, в яких теж висловлено їм подяку за впорядкування могил, але ніхто з них не промовив, а в коротких розмовах теж нічого даль шого й детально про хворих, про їхню загибель, про долю могил від закінчення війни не можна було дові датись. Чомусь воліли затримати таємницю... З сумом в серці й з спалахом спогадів про жах воєнної хуртовини над нашим народом довелось повертатись з цієї прощі. "Туристика” в поворотній дорозі видалась слабою, прозорою заслоною, яка не могла скрити трагедії цих "прикрашених гробів” Болючі питання виникли й вони чекають ще на відповіді: чому при впорядкуванні цих могил не перенесено їх ближче до міського цвинтаря, а лишено досить на віддалі від поселення, чи це теж не дискримінація — "нур фюр дойче”? Чому надпис про "примусову працю”, а не про жертви нацизму? Чому мовчанка місцевих представників, в чому вони не винні, а в чому не розкаялись? Чому померлих вже після закінчення війни теж тут поховано й ні тоді й ні до сьогодні нікого з українців не повідомлено? Це дивні й трагічні питання. Але теж насуваються й питання-відповіді: чи німці, нове покоління разом з старшими свідками цих подій мають сміливість гля нути історичній правді у вічі? Чи німці відчувають трагізм їхнього спільного відношення до інших на родів — жертв їхніх воєнних провідників? Чи німці відмічують жертви й героїв — чужих і своїх — які згинули в боротьбі з нацизмом? (Якраз тоді, в серпні, припадала річниця замаху Штауфенберґа на Гітлера в 1944 р. — в Німеччині преса про це згадала без великого значення, а в Мюнхені порядком при падкової передвиборчої кампанії й полеміки). Такі думки про понижених й замучених "остар- байтерів”, про цих невинних дітей, жертв новітніх Іродів, про їхніх нерозрадних батьків, про нерозвіяні сумніви про історичне сумління німецької й інших спільнот, доклали гіркоти до моїх й інших учасників вакацій. З НАГОДИ РОКУ ДИТИНИ СПІЗНЕНИЙ РЕКВІЄМ. До документів часу. МАРІЯ МИТРОВИЧ
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
