Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
В перший період вийшло чотирнадцять книжок письменника. Найважливіші твори: повісті "Смерть”, "Печатка” і "Синя волошка" Антоненко-Давидович був дуже популярним письменником. Він широко охоплював життя української інтелігенції, порушував животрепетні СОЦІАЛЬНІ і психологічні проблеми доби. У тридцятім році письменник заблищав збіркою нарисів "Землею українською": в них — його гостра спостережливість, майстерне малювання типів лю дей, екскурсії в історію і віра в майбутнє України. Другого січня тридцять п’ятого року Бориса Анто- ненка-Давидовича заарештували. Засудили на де сять років ув’язнення, потім термін продовжили, просидів двадцять два роки. Був землекопом, шахта рем, слюсарем, бухгальтером, фельдшером. У червні п’ятдесят сьомого року письменник повернувся до Києва. Знову почалося творче життя. «співчутливою любов’ю, успадкувавши від нього і мандрованість, і пристрасть до полювання, і мрійність, і частково його життєві невдачі. В душі я прощав йому легковажність, через яку наша маленька сім’я, де я був одинак, часто перебивалася в нестатках. Нещаслива доля випала й їй, моїй матусі, — мати клопіт з двома дітьми, з яких одною дитиною був я, а другою неборака-батько. Її практичний розум, вихований ще у великій сім’ї засульчанської баби Олени на ощадності й поміркованості, ніяк не міг збагнути й мого мрійництва та нерозважности, а також ранніх нахилів перебирати міру.Певно, я не раз видавався їй каченям, якого, на подив, собі висиділа простодушна квочка замість сподіватись курчат.Тая був її єдиною дитиною, і материне серце краялося від жалю, а то й розпачу, коли вона бачила, як мене тягло на широку воду. Уявляю, що зазнала вона, самотня бідолаха, коли дужі хвилі, поза моєю волею, підхопили мене й понесли в безвість... Що було їй робити, коли вона, полохлива, боялася навіть тихої води! Отак, бігаючи, як квочка, край берега, вона марно виглядала мене до самої смерти під час фашистської окупації Києва. Ні я не знаю, де її могила й які були її останні хвилини на землі, ні вона, вмираючи, не знала, чи я ще десь живий... Мені випало в житті спізнитися й з доре волюційною Росією — Росією на Україні, коли мене, шестилітнього хлопчика, батьки перевезли в Охтирку. Я швидко опанував українську мову від вуличних хлопчаків, але мусив старатися забути її в Охтирській гімназії, куди напружившись, віддав мене батько. Тут не тільки не було ходу українській мові, але навіть український акцент вибивали з нас, гімназистів, дбайливі вчителі. Мене це мало гнітило, бо я добре знав російську мову ще з Брянська, але почуття образи й протесту до тої офіційної Росії в Охтирці, що спиралася на школу, церкву й поліцію, рано ввійшло в мою душу. Об’їздив Україну: побував на Західній Україні і п’ят десят дев’ятого року видав збірку "Збруч" Літературна критика шестидесятих років зустріла творчість Бориса Антоненка-Давидовича дуже при хильно. Вийшло кілька його оповідань, роман ”3а ширмою”, кілька книжок про українську мову, спогади про сучасників — Євгена Плужника, Василя Блакит ного, Володимира Сосюру. Борис Антоненко-Давидович є белетрист, публі цист з гострим суспільним зором, психолог, гострий аналітик. Останніми роками, Борис Антоненко-Дави дович, патріярх української літератури, виступав в оборону заарештованих українських письменників, писав багато листів. Він є один з найвизначніших українських письменників пореволюційної доби. Письменник мужній і незламний, непідкупний син українського народу. Навесні 1917 року я досить посередньо закінчив охтирську гімназію й восени подався до Харкова добувати вищу освіту. Вчитися в вищій школі за тих ворохобних часів було важко, я не мав анізвідки матеріяльної допомоги, отже, треба було заробляти на прожиття й учитися, а до того ж часті зміни влад на Україні раз у раз одривали мене від навчання. Закінчувати вищу освіту довелося мені самотужки — читаючи в бібліотеках та з великої книги життя. Писати почав рано. Десь чи не з другого класу гімназії став віршувати російською мовою, і кілька моїх віршів було надруковано під прізвищем Б. Давидов у єдиному на всю Російську імперію юнацькому журналі ’’Ученик”, за що мене в класі продражнили поетом. Після дитячих віршових вправ я на якийсь час утихомирився, щоб у останніх класах гімназії писати фейлетони на учнів та вчителів. Вони мали успіх у тих і тих, а в листопаді 1916 року в гімназичному друкованому журналі "Школьньїй луч" вміщено нариса "Моя поездка на Кавказ" Це була моя перша більш-менш серйозна прозова річ, що стала ніби прообразом у дальшому того літературного репортажу, що склав згодом мої книжки "Землею українською” та ’’Збруч” У червні 1923 року в київському журналі "Нова громада” надруковано моє перше оповідання "Останні два”, що й поклало початок моїй діяльності як українського письменника. Я жив тепер у Києві, передо мною були інші об’єкти спосте реження, тягло вже до ширших полотен, я став вибиватися на власну творчу путь, звільняючись від впливів Васильченка й Винниченка, помножених на російського Достоєвського. Та ще довго я писав за рахунок своїх охтирських вражень. І в повісті "Смерть”, і частково в незакінченій трилогії "Січ- мати” я виводив охтирський типаж і використовував сцени, що бачив у Охтирці на великій арені життя. Охтирка довго правила мені за творчий Клондайк з невичерпними покладами сюжетів і типажу. Воднораз чи не Охтирка визначила нарешті мою Докінчення на ст. 14 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top