Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
80-ліття ПИСЬМЕННИКА БОРИСА АНТОНЕНКА ДАВИДОВИЧА Цього року відзначаємо 80-ліття українського письменника Бориса Антоненка-Давидовича, актив ного учасника українського літературного процесу, автора понад двадцяти книжок художньої прози і численних праць про українську мову. Він ніколи не співав дитирамбів Сталіну і не славословив "старшого брата” За відважну поставу письменника пересліду вали. Понад двадцять років він поневірявся в тюрмах і таборах примусової праці, пройшов шлях пересліду вань і не зігнувся, завжди гідно тримався. На творчості Антоненка-Давидовича виростали молоді шестидесятники. Його твір "За ширмою” показав правдиве життя. Нині, у рік вшанування вісім десятиріччя письменника українці в Австралії видали монографію про його життя, перевидали повість "Печатка” В Сполучених Штатах перевидано книжку "Як ми говоримо” Творчий шлях Антоненка-Давидовича різко розді ляється на два періоди. Перший період роки 1923 — 1933, другий період — після червня 1957 року, коли Антоненко-Давидович повернувся із сталінських таборів примусової праці до рідного Києва. ПРО САМОГО СЕБЕ Уривки Рід матері,Юлії Максимівни Яновської походив із Сорочинець, і на цій підставі її старші брати, мої дядьки, запевняли згодом мене ніби вони з роду Гоголя, теж Яновського й теж з Сорочинець. Якщо це й мало щось спільного з правдою, то не інакше як у тій формі споріднення, про яку в народі кажуть — десята вода на киселі. Мене більше цікавив батьків рід, де, з оповідань діда Олександра, якийсь наш предок, козак Антоненко, визначався такою фізичною силою, щоголіруч задавив циганського ведмедя, який вийшов з послуху свого господаря й, замість показувати всякі штуки, став трощити тин у Анто- ненковому дворі. Вражені односельці прозвали силаня Давидовичем, що стало йому спочатку за вуличне прозвисько, а далі приросло до офіційного прізвища. З гіркою посмішкою, але воднораз і з щемлячим болем та ніжною любов’ю згадую свого батька Дмитра Олександровича... невдаху й фантазера. Дід Олександер дуже бідкався з ним, бажаючи вивести свого сина, якщо не на попа, яким сам був у Недригайлові, то бодай хоч на диякона, але мого батька тягла нечиста сила до машин і мисливської рушниці. Бачачи, що з ним годі дати раду в Охтирській бурсі, де вчився перед тим і Павло Грабовський, дід з одчаю піддався благанням сина й пустив його до Круківської залізничної школи, яку той навдивовижу успішно закінчив. * В душі він був мрійник і поет. Недарма ж бо я, нишпорячи колись між старими журналами, знайшов зошит з його наївними віршами російською мовою, якими батька пронесло в Тихому та Індийському океанах, коли його, хворого на ревматизм солдата, повезли з Владивостока до Одеси не суходолом, а водою на пароплаві майже навколо світу. Батько таївся з своїм "гріхом", про який не знала навіть мати, і я, хлопчак тоді, не викрив таємниці навіть самому батькові. Ну хіба ж можна було з такою лірично- непрактичною вдачею бути власником будь-якого, підприємства. * * * Я рано став розуміти батька, та чи не за ті ж хиби й невдачі гаряче любив його бентежною, Борис Антоненко Давидович
Page load link
Go to Top