Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
СПОГАДИ — ВІЙНА І ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ Продовження І в цю годину вичікування промайнули перед моїми очима всі випадки з його життя у таких чи подібних ситуаціях. Ще в Медичній Академії у Петрограді йому трапився випадок із професором судової медицини. Цей був москвин і на питання, з якого Василь університету, не витримав відповіді "Київського св. Володимира" — Як, як? перепитав професор. Василь повторив, натискаючи на перше слово. — Ага, то прошу вас зробити слідуюче і дав завдання, якого ніхто не знав і не чув. Василь зрозумівши насмішку, взяв скальпель і відрізав трупові цілу ногу. — Ні, я з вами незгідний, сказав професор і повернув Василеві індекс. Василь зараз же пішов до канцелярії і заявив, що предмет судової медицини хоче здавати при комісії. А в таких випадках подавалося попереднє запитання професора, якого Василь знав, що він при професурі повторити не зможе. І от почалось. Василь уже був перед докторатом і мав назначений термін для оборони дисертації. А його індекс був без підпису професора судової медицини! Це професора притиснуло, бо ж він собі комісії не бажав. Тому прислав старосту кажучи, що підпише індекс без іспиту. Василь зволікав і тільки в день оборони дисертації післав індекса, а профе сор тихо й смирно поклав свій підпис. Пригадався мені ще один випадок. У 1912 р. У Москві зібралося на обід до брата кілька високих старшин. Начальник штабу Н.мав якусь справу в суді з селянами і на запит брата, в якому вона стані, заявив: — Та ж ті хахли не кидають судитися, поки не просудять останньої корови! Василь почувши слово "хахли” встав з-за столу, перепросив і вийшов до кабінету брата, де я й застала його за газетою. На мій запит заявив він, що начальник штабу його образив і він до столу більше не сяде. Брат, бажаючи зам’яти неприємний інцидент, усвідомив начальника про його "ляпсус" — Будьте обережні, бо це ж завзятий "хахляка” — Так? спитався начальник. — То він із наших? Як я не прохала Василя повернутися до столу і не доводила йому, що начальник теж українець, нічого не помогло. — Тим гірше, відповів і не пішов. Такої він був вдачі і не скажу, щоб я писала те не без гордощів. А тим часом події ішли своїм ходом. Показалось, що шеф-лікар сам налякався військового суду. Йому хотілося, щоб Совачів, як хлопчик виправдався пе ред ним. Але водночас не було виключено, що на су ді могли вийти ця й інші рахункові справи. Отже почувши відмову Василя його перепросити, він вніс нову пропозицію, а саме — двосторонніх перепросин. Вся драма прийняла вигляд трагікомедії. Шеф-лікар перепросив Василя, що своїм нетактом подратував його, а Василь, взявши під дашок, сказав: — Перепрошую вас, що хотів ударити вас у лице! Отак закінчилась ця пригода, що характеризує, як і мого чоловіка, так і умовини в армії на початку війни. ПРАЦЯ У ШПИТАЛІ Персонал шпиталю з’їздився помалу. З’явився добрий хірург, бувший земський лікар і молодший ординатор, мало інтелігентний москвин із нахилом до чарки. Приїхав з Москви аптекар-єврей і три господарські службовці, що звались Іван Іванович, Данило Іванович і Василь Іванович. Іван Іванович був прекрасним книговодом. Василь дуже цінив його, як совісного й чесного працівника і наділяв його довір’ям. Особливо після одного випадку, що трапився з новопризначеним завідуючим господарською частиною. Це був поляк із шляхетським прізвищем. Він перебрав урядування, й зосталось тільки перебрання готівки в касі. Наш польський шляхтич рахував гроші блискавично і на кінці заявив самопевно, що в сумі бракує 100 рублів. Іван Іванович, що уважно слідкував за стовпцями грошей, мовчки притягнув їх до себе, прикликав третього незаінтересованого і вкупі, вже в повільні шому темпі гроші перерахували. Все було в порядку. Панок почервонів, а Василь, зрозумівши з ким має ді ло позбувся його при першій можливості. Шпиталь містився в 4-поверховому будинку гімназії. Все було відчищене й блищало, аж любо бу ло дивитись. Все було готове прийняти ранених, які чомусь не приїздили. Нарешті одержано телефонограму про прибуття першого транспорту. Всі заметушились. Здавалось нам, що треба це належно відзначити й тому Василь разом із лікарями, санітарами й сестрами виїхали на двірець. Новина продісталась також до місцевої влади і на двірець прибув губернатор і ’’батьки міста” З’явились також місцеві дами, причепурені і з квітами в руках. Голова міста походжав по перону, як Продовження на обкладинці
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
