Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ДИВНА ЗУСТРІЧ Д-Р ВОЛОДИМИР ПРОКОПОВИЧ Ноші з хворим не вміщались у вузькі прохідні двері в забороненій зоні ляґру. Треба було відчинити головні ворота. У вартівні хтось чимсь кинув, стукнув, а за хвилину у віконці показалось заспане злісне лице "вахтьора” 3 його рота випала розм’якла цигарка з прокльоном і словами: ”і так подохне” Скрегіт замка, рип воріт і маленький хоровід без шелесно пройшов крізь легко відчинені ворота. Отто йшов з "охранником” і дивився на носи своїх дірявих валянок, що, здавалось, не посувались уперед, а втоптували на одному місці глибокий сніг. Було холодно. Отто всунув руки в кишені кожуха і витягнув папери "командіровки” Передаючи їх ’’охранникові”, він ніби ненароком глянув на папір: "Гайнріха Клебера відправляється в лікарню для негайної операції... дня 6 січня 1945 р. Після півгодинного ходу "Група” стояла на високому насипі залізничного шляху, що був одинокою дорогою із тайґи до головної лінії Котлас-Воркута. Отже сьогодні 6 січня Святий Вечір — подумав Отто. Сірий, тяжкий небозвід творив суцільну декорацію з німою тайґою. Брудні Гірлянди засніженого моху звисали на грубих гилляках безлідного лісу. Порохняві, поламані дерева спирались на молодших. Чорні стовбури спаленого лісу, на багновиську, трясовинні тайґи пригадували велике цвинтарище. По боках насипу лежали гори давно зрубаного дерева в безладнім клубовищі. Десь далеко завив вовк один — другий. Буде мороз сказав "охранник” Отто ступав обережно по порохнявих порогах залізничного шляху і думав: до головного шляху 20 кілометрів, а так поволі йдучи зайдемо хіба на північ... Напівпритомний хворий стогнав час від часу хриплим голосом. Отта це дратувало, знав, що він не може нічим йому помогти. Останні проміння короткого підбігунового дня гасли. Десь на десятому кілометрі хворий став неспокійно кидатись, хотів пити... Ноші положено на шляху. Всі пішли з ’’охранником” по воду. Він боявся, щоб хтось не втік. Оттові стало смішно ’’куди втечеш” Тайґа не потребує сторожі. Насилу, ховзаючися по звалищах дерева, зійшли всі під місток. ”Охранник”стукав ногою в плесо замерзлого потока. Лід не подавався. Всі підбігли до "охранника” Лід затріщав і загнувся колискою під тягарем шістьох людей. Ноги "охранника” і двох полонених занурились у воді потока "теплиці” охранник заверещав... Отто встиг ще набрати води в баньку і поліз по звалищах дере ва на насип. Про хворого вже ніхто не турбувався, і він став другорядною справою. Тепер найважли вішим було якнайшвидше висушити валянки і мокрі ноги. "Охранник” нагадав, що на дальшому кілометрі є контрольний пункт, де напевно хтось живе, доглядаючи шляху. Туди можна швидше дійти, ніж розкладати вогонь. ’’Охранник” побіг наперед, не оглядаючись більше на полонених. Незабаром показалось світло, і вже за кілька хвилин всі стояли коло малої хатини. Ніхто не ждав на запросини. Отто почував себе зовсім щасливим, вдихаючи тепле повітря, повне пари й запаху розігрітої одежі. Йому хотілося спати. Шукаючи місця, він побачив полонених, що, сидячи на долівці, обперлися об стіну і вже спали. ’’Охранник” ще мостився на лаві й, обнявши кріса, заснув. Хтось підкладав сухого дерева в велику піч. Блиск полуменю забігав веселими зайчиками по худих обличчях полонених. Отто глянув на непри томного хворого. Його сіре обличчя дрижало. Швидкий, нерівний віддих не віщував нічого доброго. Оттові здавалося, що він відповідальний за хворого. Він глянув безрадно довкола себе. Крізь щілину непримкнених дверей до другої кімнати видно було ясний, миготливий язичок запаленої свічки. Отто підійшов ближче до дверей і побачив людину, що стояла коло стола. Його ліва рука придержувала малу книжку на столі. "Рождество Твоє, Христе Боже Наш...” почувся тихий голос. У Отта нагло розболілася голова. Він відрухово попробува свій живчик, може зачадів від диму, а може простуда... Людина за столом сіла на лавку. Отто переступив босими ногами поріг. Людина за столом підвела голову, і їх очі стрінулись. Отто мусів примкнути очі, бо почув заворот голови. Його пам’ять швидко покрутила фільмову стрічку минулого життя у відворотнім напрямі. В одну мить він побачив впереміж Львів, Руську вулицю, Волоську церкву, крамницю посуди з написом Іван Кузьмич, почув твердий гук проїзджаючого трамваю, дзвін Волоської церкви, спів церковного хору, чудовий тенор отця Г орян ського. Запахло кадило, церковні свічки... От там знайомі лиця хористів: обі Сушківні, Юля, стрийко, стриянка, Козак, д-р Неділко, Манька Гапій, а там всі інші, і між басами — першими басами — він... оця людина за столом, Кузьмич — золотник, брат ставропігійського товариства, опікун хору ’’ктитор і благодійник...” Той самий невисокий Іван Кузьмич, те саме доброзичливе лице, вихуділе... зів’яле... Отто завагався. Знайомий змішано усміхнувся: ”Я святкую Христове Різдво” Сам. Мене вивезли, роз лучили з ріднею. Може, вам дати чаю дляхворого?А може, ви самі голодні? От сядьте зі мною, говорив він уривчасто. Отто задрижав. Сказати хто я?
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
