Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ВІДІЙШЛА ЕВГЕНІЯ ЗАРИЦЬКА Міжнародньої слави співачка Евгенія Зарицька напевно мала багато приятелів, звеличників та зна йомих. Багато музичних знавців будуть писати про її співацькі осяги, про її можливості фільмової кар’єри — взагалі про її заслуги на полі співу та мистецтва. Але для мене Ґена це дорогий, — спомин ран нього дитинства, першої молодости. Її родина та дім — то перші стрічки в фільмі моєї пам’яті, вона — одна з небагатьох уже осіб в моїх споминах. В містечку Рава Руська майже в той самий час обі ми прийшли на світ. Наші батьки мешкали в сусідстві та приятелювали, пані Зарицька, Ґеніна мама була моєю хресною мамою та вибрала мені — на ті часи досить рідко вживане ім’я. Вечорами, коли приходив поїзд зі Львова, а з ним і всякі новини, пан Ромуальд Зарицький, начальник пошти, елегантний, стрункий пан та його жінка Ґізе- ля (німкеня) стрічали на колійовій вулиці молодого, пристійного о. катехита з його дружиною — моїх батьків — і разом ішли до ресторану на залізничній вул. (З км.) ”на каву” Там збирало ся все товариство — між іншими д-р Дмитро Левицький і його чарівна пані Ася, парох о. Горницький, д-р Кунців, і інші. Там обговорювано усі біжучі події, а ми, діти — було вже нас четверо включно з Ґенею — бігали по великім саді української бурси, якої настоятелем був мій тато.. На недалекому горбочку був теплий, білий пісочок. Так приємно було бавитися, будувати замки тощо. Часто наша няня Ганка провадила нас до хати п-ства Зарицьких, які мешкали на поверсі над поштою. Але там треба було бути тихо і не "стукати" бо на долі "урядували”. Ми бігали по бальконі та дивили ся на подвір’я. Глухий Микола запрягав свого коника до поштового воза, сідав на підвищен ня та їхав на "станцію” по пошту. На прощання моргав своїми кошлатими, чорними бровами і приєм но усміхався до Ганки. Ми чекали коло фронтових вікон, Микола повертався зі станції, а коло нього сидів поліцай з крісом. (Певно везуть гроші). З поштового уряду виходив службовик, а Микола ніс мішок до середини. Скільки ж таємниць скривалося в тому мішку! Не менш таємничий був сусідній сад пані Яюсової, багатої пані, вдови, яка завжди їздила повозом до церкви. Вона звичайно сиділа на веранді біля свого старого дімка. В городі було повно овоче вих дерев та кущів з ягодами. Часом вона привітно кивала до нас і насипала в наші маленькі долоні ягід, але часом сиділа насуплена і тоді ми не відважува лися переступати межі її саду. Зимою на блиску чому паркеті оживало царство ляльок, з’являлися палати з камінчиків Ріхтера, а на невдоволення пані Ґізі повно кусків паперу з наших змагань хто зро бить кращу витинанку. Бувало, сестра Гені, Нуся дражнила нас та ховала ножиці. Інколи приходив і п. Ромуальд, Ґенін батько, сідав за фортеп’яном і ми, ’’зашиті” тихенько в кутику, слухали. В ту гармонійну мельодію нашого дитинства ударив грім 1914 р. Війна розкинула наші чарівні замки, а нас порозганяла по чужих світах. Згодом втихла воєнна буря, та під сірим небом нової дійсности вже не було наших затишних куточків. Вірна Ганка зберегла декілька речей непограбова- ного з обох домів на пам’ятку. Вона жила тепер зі своїм мужем, глухим Миколою та маленьким чорнявим синочком, Федьом, в малій, критій соломою, хаті при головній вулиці нашого колишнього містечка. Бурсу та гімназію знищено.. Зарицькі виїхали до Львова, а мій батько дістав парафію в сусідньому селі Гребенне, а згодом перенісся в рідну Сокаль- щину, до Сільця Белзького (де проживав славний ’’Леґенда”.) На літні вакації майже завжди приїздили до нас п-ство Зарицькі. Кожного разу ми мірялися на одвірку кухонних дверей. А Ґена — хоч наймолодша в нашій чвірці — переросла нас усіх. Пані Зарицька, з німецькою запопадливістю, приготовляла конфіту- ри, соки, сушила гори макарону, а ми вганяли по манастирській горі, ховалися за столітні липи, буду вали фортеці в яру і т.п. "Смотриками” вже виспіву вали тужливих пісень над берегами річки Рати, шука ли русалок, між водними лілеями, користувалися старим човном та зачитувалися поезіями Тичини. Пан Зарицький замикався з Ґеною коло фортепіяну, а ми чекали, коли вже скінчить свої нудні "ґами” Моя мама заквітчувала пишну косу Гени блаватами, маками, з пані Зарицькою обмірковували нові сукон ки, снували для нас рожеві надії Блискуча кар’єра Гени затьмарилася для нас кошмарами Другої світової війни. Ґена опинилася по другому боці фронту. Нас доля загнала аж за океан. В 1958-у році, на концерті Ґени в великій салі Тавн Голл в Філядельфії, чекаючи в довгій черзі захопле них слухачів, я почула стурбований голос Ґени: "Моя сукня подерлася!” Одна з організаторок концерту, п. Зайкан потішила її ”то купимо другу”. Ґена була перемучена до краю. В 1970-році, коли ми мешкали вже в Нью-Йорку, Ґена мала концерт в домі Українського Інституту Джуса. Тоді затрималася у нас на два тижні. Ходила щодня на проби до п. Романа Стецури, який був її акомпаньятором. Приготовляли новий матеріял. Ми відплакали наших батьків, сестер та свою моло дість. а я церувала її пишне "неґліже”. Вже не було мрій про виступи, її бажання було дістати працю в якійсь музичній школі. Чим раз рідше приходили листи писані гарною українською мовою. А I. XI. "Свобода” принесла мені Докінчення на ст. 10
Page load link
Go to Top