Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує! Знать од Бога і голос той, і ті слова Мова, рідне слово надзвичайно діє на людину. Пережив це Шевченко на засланні і не один з нас на вулицях Торонто чи іншого великого міста. Слово великого поета викликає в кожного співчуття, відгук, запал. Шевченкове слово надихане жагучим вогнем. І навіть вислів ’’огненне слово” привертає увагу пильного читача, бо воно дуже часто приходить у його творчості побіч слова правди і любови. Це огненне слово має особливе значення...: це Божий огонь у душі поета. Це вогонь з первопочину світу, він животворить і ушляхетнює. Він спалив мертвот-' ність нашу і прадавня душа воскресла в народі. Огненне слово — це суть Шевченкової душі і мови. Поет був свідомий цього вогню у своїй душі, свідомий і впливу його на оточення. У поемі ’’Безталанний” читаємо: ’’Найшов і друзів собі милих Огнем душі причарував...” У їхньому колі ’’огненним словом” вибухав, і вогнем любови всіх обдаровував як каже: ’’Огонь любови по серцях Розносив щедро без утоми”. себто свідомо розносив, ’’цей вогонь, цю любов, а в той же час його ж душа: ”... ридала, розривалась — Ждала волі, ... дух палав, Гординя кровію скипалась. Чому це так? Де джерело цих контрастних почувань? Джерело цього вогню відкрилось і вибухло в другій поемі ще в Петербурзі, в майстерні Брюлова серед картин, коли то Шевченко схопив суть історії України, у своїх візіях побачив минуле і сучасне свого народу. Ці почування скріпились у часі перебування його в Україні в 1843-1845 роках, коли то зродились такі огненні поеми як ”Сон”, "Кавказ”, ’’Посланіє’’, містерія ’’Великий Льох” та інші. Поет бачив кругом себе руїну козацької держави, здеморалізованих і майже зденаціоналізованих земляків з вищої верстви, бачив темні закріпачені маси селян, знищені замки, історичні міста; зруйноване духове життя на всіх ділянках включно з пофальшованою історією батьківщини, а найгірше нерозуміння цього стану речей серед земляків. Поет плакав: .....О, Святая! Свята Батьківщино моя! Як поможу тобі в одчаї, — і ти закована і я.... Тебе убили, розчавили і восхвалять заборонили Твої великії діла! О, Боже сильний і правдивий, В Товїй руці — життя і смерть — Розпука і надія на Бога, гнів і любов горять у душі поета. ”3а що тебе покарано? За що, мамо, гинеш? Запитує він, шукаючи причини такої страшної кари. Знаючи історію народів чужих і свого народу, поет вглиблюється в істоту існування нації, в істоту понадчасову, метафізичну. У своїй історіософії поет був переконаний, що народи світу мають здійснити певне призначення, що вони підкорені Богові. Виконуючи Його волю творять добро, відхиляючись від Божих законів, чинять зло, і це зло страшною карою падає на них самих, бо Господь не карає без вини нікого.... У цьому про ступкові проти Божих законів винна не Україна, не цілий нарід, але провідна верства від Хмельниць кого почавши. Два первні боряться у нашій історії. Як тільки злий перемагає, приходить покара, упадок. І так сталося з нами. Люди осквернили образ Божий через великі національні гріхи: національна несвідо мість різного роду і сили, як представлено в містерії ’’Великий Льох”, байдужість до національної справи — "нехай німець скаже” — у Посланії,і там же зрада своєї нації. Огненним словом картає поет своїх земляків за ці провини: ’’Схаменіться! Будьте люди! бо лихо вам буде!” А бути людиною значить бути у згоді з Богом, обновитись морально, відродитись. Бог наказує: Вдові убогій поможіте, Не осудіте сироти, і виведіть із тісноти На волю тихих, заступіте Од рук неситих!... ’’Обмийтеся! Образ Божий багном не скверніте!” Поет опам’ятовує, відкриває очі, переконує, ”Що треба, сповнившись відваги Стать за добро і зло убить Казав, що дар великий з неба Велике свято битія Віддати батьківщині треба Понести в браннії поля”. ’’Одностайне” стати на ката знову, здобути волю своєму народові щоб жити своїм власним життям, бо саме тоді тільки людина як одиниця в лоні своєї нації найкраще здійснює себе, виконуючи так волю Божу. Та земляки його наче оглухли, ”не чують, кайданами міняються, правдою торгують і Господа зневажають” Вони зовсім не розуміють, що через те гине Батьківщина, гине нарід. У розпуці звертається поет до Божої Матері: ’’Подай душі убогій силу, Щоб огненно заговорила, Щоб слово пламенем взялось Щоб людям серце розтопило І по Україні понеслось По Україні святилось Це слово, Божеє кадило Кадило істини... Докінчення на cm. 17 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
