Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує! Знать од Бога і голос той, і ті слова Мова, рідне слово надзвичайно діє на людину. Пережив це Шевченко на засланні і не один з нас на вулицях Торонто чи іншого великого міста. Слово великого поета викликає в кожного співчуття, відгук, запал. Шевченкове слово надихане жагучим вогнем. І навіть вислів ’’огненне слово” привертає увагу пильного читача, бо воно дуже часто приходить у його творчості побіч слова правди і любови. Це огненне слово має особливе значення...: це Божий огонь у душі поета. Це вогонь з первопочину світу, він животворить і ушляхетнює. Він спалив мертвот-' ність нашу і прадавня душа воскресла в народі. Огненне слово — це суть Шевченкової душі і мови. Поет був свідомий цього вогню у своїй душі, свідомий і впливу його на оточення. У поемі ’’Безталанний” читаємо: ’’Найшов і друзів собі милих Огнем душі причарував...” У їхньому колі ’’огненним словом” вибухав, і вогнем любови всіх обдаровував як каже: ’’Огонь любови по серцях Розносив щедро без утоми”. себто свідомо розносив, ’’цей вогонь, цю любов, а в той же час його ж душа: ”... ридала, розривалась — Ждала волі, ... дух палав, Гординя кровію скипалась. Чому це так? Де джерело цих контрастних почувань? Джерело цього вогню відкрилось і вибухло в другій поемі ще в Петербурзі, в майстерні Брюлова серед картин, коли то Шевченко схопив суть історії України, у своїх візіях побачив минуле і сучасне свого народу. Ці почування скріпились у часі перебування його в Україні в 1843-1845 роках, коли то зродились такі огненні поеми як ”Сон”, "Кавказ”, ’’Посланіє’’, містерія ’’Великий Льох” та інші. Поет бачив кругом себе руїну козацької держави, здеморалізованих і майже зденаціоналізованих земляків з вищої верстви, бачив темні закріпачені маси селян, знищені замки, історичні міста; зруйноване духове життя на всіх ділянках включно з пофальшованою історією батьківщини, а найгірше нерозуміння цього стану речей серед земляків. Поет плакав: .....О, Святая! Свята Батьківщино моя! Як поможу тобі в одчаї, — і ти закована і я.... Тебе убили, розчавили і восхвалять заборонили Твої великії діла! О, Боже сильний і правдивий, В Товїй руці — життя і смерть — Розпука і надія на Бога, гнів і любов горять у душі поета. ”3а що тебе покарано? За що, мамо, гинеш? Запитує він, шукаючи причини такої страшної кари. Знаючи історію народів чужих і свого народу, поет вглиблюється в істоту існування нації, в істоту понадчасову, метафізичну. У своїй історіософії поет був переконаний, що народи світу мають здійснити певне призначення, що вони підкорені Богові. Виконуючи Його волю творять добро, відхиляючись від Божих законів, чинять зло, і це зло страшною карою падає на них самих, бо Господь не карає без вини нікого.... У цьому про ступкові проти Божих законів винна не Україна, не цілий нарід, але провідна верства від Хмельниць кого почавши. Два первні боряться у нашій історії. Як тільки злий перемагає, приходить покара, упадок. І так сталося з нами. Люди осквернили образ Божий через великі національні гріхи: національна несвідо мість різного роду і сили, як представлено в містерії ’’Великий Льох”, байдужість до національної справи — "нехай німець скаже” — у Посланії,і там же зрада своєї нації. Огненним словом картає поет своїх земляків за ці провини: ’’Схаменіться! Будьте люди! бо лихо вам буде!” А бути людиною значить бути у згоді з Богом, обновитись морально, відродитись. Бог наказує: Вдові убогій поможіте, Не осудіте сироти, і виведіть із тісноти На волю тихих, заступіте Од рук неситих!... ’’Обмийтеся! Образ Божий багном не скверніте!” Поет опам’ятовує, відкриває очі, переконує, ”Що треба, сповнившись відваги Стать за добро і зло убить Казав, що дар великий з неба Велике свято битія Віддати батьківщині треба Понести в браннії поля”. ’’Одностайне” стати на ката знову, здобути волю своєму народові щоб жити своїм власним життям, бо саме тоді тільки людина як одиниця в лоні своєї нації найкраще здійснює себе, виконуючи так волю Божу. Та земляки його наче оглухли, ”не чують, кайданами міняються, правдою торгують і Господа зневажають” Вони зовсім не розуміють, що через те гине Батьківщина, гине нарід. У розпуці звертається поет до Божої Матері: ’’Подай душі убогій силу, Щоб огненно заговорила, Щоб слово пламенем взялось Щоб людям серце розтопило І по Україні понеслось По Україні святилось Це слово, Божеє кадило Кадило істини... Докінчення на cm. 17 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
