Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПОМІЖ ДВОМА СКРАЙНОСТЯМИ Все на світі можна вибирати, сину, Вибрати не можна тільки батьківщину В. Симоненко Любіть Україну! Цей, або подібний заклик якже часто вживаний. Але що за тим криється? Чи тому треба любити батьківщину, що вона найкраща, най ліпша? Чи тому вона найкраща, що вона наша, що ми до неї належимо і її любимо? Про любов батьківщини чує наша молодь від своїх ранніх літ. Але чи вистане тих і подібних слів, ще, може, з різними прикметниками на те, щоб цю любов розбудити й закріпити? Правда до того ще доходять слова про страждання, геройську смерть для батьківщини, знущання над нею і її синами. Зовнішній опис якже часто обмежується до опису хатинок з солом’яними стріхами і вишневими садами. Це все спирається на спогадах, так було колись і ми тим захоплюємося. Але чи воно вистачить, щоб у дитині, яка росте й живе серед неукраїнського світу розбудити глибоке почуття пов’язаности з рідним народом? Батьки чи молодечі організації неспроможні викликати й закріпити любови самими наказами ’’мусиш любити свою батьківщину" Необхідним є середовище, у якому пошана до традиції, в'яжеться з пізнанням духовости, історії, культури, науки, навіть краси природи, історичних пам’яток та таких навіть прикмет, які не завжди найкращі, або які вказують на трагічні причини історичних невдач тощо. Озброєна знанням молода людина йде у світ, у вищі учбові заклади та на професійну працю без небезпеки роз чаруватися, коли чужі люди будуть правдою чи не правдою доказувати, що не все і не завжди все було таке найкраще і найліпше. Не знаючи правди, молода людина не зуміє відповісти й заперечити чи вияснити те, що буде їй говорити наставлена проти нашої батьківщини людина. Озброєна не тільки почуваннями, але з виробленим почуттям прина лежности, знанням культури, історії, мистецтва людина успішно відіб’є хвилі чужого моря. Чим менше в неї почуття меншевартости, і чим більше гордости тим краще зуміє вона жити у широкій міжнародній спільноті, не відрікаючися своєї ідентичности. Якщо цього знання правди про Україну нема, тоді зустріч із найменшою критичною до українців заввагою може штовхнути у другу скрайність — зневіри й неґації всього, що своє. Тоді така людина або відходить, відрікається свого походження, або залишається при ньому, але стає надмірно критич на. Інколи з якби злорадісним самоприниженням вишукує усе, що некорисне в нашій культурі, історії тощо. Трапляються і такі молоді науковці, які не- ґують здобутки нашої науки чи мистецтва. Ува- ЧЕРВЕНЬ Такий черневий червень, така червона воринь, таке черлене сонце, таке червове серце. Пече пісок, як присок, корявий по кр уч — корінь, руслом ріка речиста, де вирів вирви й смерчі'. Безславна моя муза осліє від безслів’я, іди на безголів’я — об кам інь слова ком іть! П ож ну таке весілля, як собі посіяв, чи ж м ого хліба-м еду не схочеться ніком у? А л іто йде по літі, поліття, повноліття — та три шляхи надії заблисли в мому оці: отой червневий червень, що черешнево світить, осе червове сонце, осе черлене сонце. ІГОР КАЛИНЕЦЬ жають, що перед ними не було нічого й нікого в українській науці. Якби кожне покоління вчених зачинало все від себе де б ми тоді опинилися? Наука і досліди роблять поступ, вносять зміни й поправки у те, що творили їхні попередники: це природний поступ і так повинно бути. Але перекреслювати, знову ж таки не без злорадного самопониження, усі дотеперішні осягнення таки не дуже здорове явище. На жаль деякі наукові установи сприяють, або й роз вивають у молодих, а інколи й не зовсім молодих учених переконання, що дотепер не було нічого в їхній ділянці зацікавлення. Ті науковці, хоч не відхо дять від нашої нації, але завзято й інколи аж якби злорадісно стараються принизити, або й неґувати усе, що досі було сказане чи написане. Аж від них починається правдива українська наука, література, мистецтво. Таке приниження це друга скрайність від голословного захоплення ’’великих слів великої сили” про батьківщину. Порівняння любови до батьківщини з почуваннями дитини й матері так часто цитоване, що аж буденне. А все таки воно вірно віддає поняття цієї любови: мати дитину чи дитина матір любить не тому, що вона найкраща, а тому вона найкраща для неї, бо це її мати і вона її не заміняла б за іншу. А наша батьківщина, її історія, культура, мистецтво можуть тим природним почуванням надати ще й до даткової сили. Пізнанням батьківщини й працею для неї ця любов ще поглибиться. Наше закінчення, як і наше мотто, уривок з поезії Василя Симоненка: Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова. Громотить над світом люта битва За твоє життя, твої права. Хай палають хмари бурякові, Хай сичать образи — все одно. Я проллюся крапелькою крови, На твоє священне знаменої У. Л. Наша обкладинка. Опанас Заливаха. "Ой на Івана на Купала" Cover by Opanas Zalyvakha.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
