Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
В А С И Л Ь К О С Т Р И Ц Ь К И Й ПРОГУЛЯНКА Це була собі легка, дуже приємна, цілком несподівана, прогулянка в гори, в сусідстві з чудовим смерековим лісом. Так, зовсім несподівана, як цей теплий соняшний ранок після довгої, неспокійної, вітряної ночі. Легка і без турботна, йк біг дитини за метеликом, а гарна, як усі ті години нашої прогулянки. Отак, довго не роздумуючи, пішли собі обоє просто містом, головною вулицею, крізь гомін міського життя, крізь золотаві хмарки порохів, які здіймалися з-під колес і кінських копит на шляху. Вийшли на край міста і там уздовж гірського струмочка попід молодими стрункими ялинками подалися ген до тихого лісу, який, ніби закли каючи, виднівся поміж поодиноких дерев. Двоє їх, це — вона і я. Вона, це — панна Люба... і я з нею. А хто я, нехай це нікого не цікавить, бо я... але хіба треба про мене багато говорити? Тепер отут переді мною стоїть у шклянці гарненька китиця перших весняних квітів, — свідок нашої незабутньої Карпати, Карпати, Зелені Карпати!.. подорожі. А за вікном знов шумить теплий весняний дощ. Сім годин тому також падав дощ, але ж як тоді чудово гасала в хмарах молода блискавка і промовляв до нас перший в цьому році грім! В нашому безжурному блуканні серед дерев не можна було знайти якоїсь певної мети, або чогось небуденного. Йшли собі так, як крутилася лісова стежка. Дивилися і раділи з того, як багато квітів було довкола. Панна Люба казала, що була тут учора і не помітила отих ніжних пахучих фіялок, он тамтих соромливих ключиків, які своїми китичками справді нагадували в’язанку ключів на кінці довгого ніжки-стебельця. Наші сердечно-веселі хвилини бігли, як той гомінкий лісовий струмок, який стрибав собі з каменя на камінь зі сріблястим сміхом. Нім вище в гори, тим ширше обрій, тим блакитніша замріяна глибока далечінь, яка кличе-приваблює в свої без межні простори. Згори глянеш униз і бачиш чудово виконану якимсь незнаним майстром-мистцем рельєфну краєвидну мапу. І так хочеться широких потужних крил., от, махнув би ними і полинув би ще вище, ще дальше! Або он туди, стрімголов донизу, понад містом, коло самої дзвіниці... А то черкнути б кінцем крила в шаленому розгоні кипучі хвилі ще каламутного Дністра! Каламутний він, бо ще плачуть сніги, які помалу вмирають на ребрах он тої далекої сивої гори, високої-високої, ще вищої від нас. От туди б зараз, до неї! Ми піднімаємося все вище і вище. Свіжий вітрець несе на легких прозорих крилах своїх хвилі лісових ароматів і відносить до широкої імлистої синьої долини уривки нашої розмови і сміху. Чи чує нас там хтось, далеко внизу? Ніхто. Ніхто не помічає і не бачить, не чує нас тут. А гори бачать і слухають наших веселих пустощів-балачок, наш сміх, бо... а чому ж тоді такі гарні вони? Для кого так розкішно встелилися різнокольоровими килимами, для чого так рясно і барвисто заквітчалися? Та для нас, звичайно! І ще для того Сонця завжди всміхненого, завжди ласкавого, доброго, животворчого Бога, Батька всього живого на Землі... для Даждь-Бога весняного, для нашого любого Сонечка, для нього! І ми також всміхаємось до нього. І дзвенить наш веселий, молодий сміх, бринять струмочки безтурботної балаканини. Ми йдемо, — вона і я, — все далі і далі, все вище і вище, все ближче до неба. Так. Дорога до неба. Просто круто вгору, до самої глибокої вологої блакиті. До білих, чистих, круглих, пухких хмарок, які пливуть собі повільно, як лебеді, понад горами, над лісом і над містом. А місто вже он далеко внизу, коло Дністра, а той в’ється скляною блискучою стрічкою і біжить ген аж за ледве помітний, імлистий обрій. Ми слідкуємо за всіма його петлями і кривульками звідси, згори. Ах, як просторо, як високо, неначе ми летимо над землею! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
