Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЛИСТ ЗВІДТІЛЯ Львів — собор св. Юра ІГ О Р К А Л И Н Е Ц Ь АРХІТЕКТУРА Ч у ж е п р о к о л ю в а л о не б о ґ о т и к о ю , хм у р и в с я хи м е р а м и м о д е р н , р я б іл а с х ід н я е к з о т и к а , щ об я пом ер. Але я р іс в е ж е ю У с п е н н я , ви д и р а в с я з с у т е р е н н и х за ж у р , щ об з го д о м с т р у н к и м і у п е в н е н и м став всім на го л ов и Ю р. Львів. Успенська церква. ’’Наше Життя” одержало листа, який написала до знайомих в США Ірина Стасів-Калинець. Ділимося тим листом з нашими читачами. Напевно про читаєте його із зворушенням, а теж з подивом для тих, які вміють так глибоко переживати й відчувати. Ірина Стасів-Калинець та Ігор Калинець перебувають тепер на засланні після відбуття кари в лагерях. Ірина Калинець одержала дозвіл на відпустку і мала можливість відвідати рідне місто. прийшпося збиратись у мандрівку до Львова. Побачити рідне місто, родичів, друзів та знайомих після семилітньої від- сутности — то не абищиця. Летіла я літаком, з Балею до Чіти, з Чіти до Москви, з Москви до Львова. Політ над Сибіром — як над розпростертою долі картиною. Найцікавіше було в польоті (вже назад) — схід сонця. Ми летіли тоді назустріч сонцю, і барви, що сяйнули в ілюмінатор — неймовірні, а враження таке, ніби ти присутній при народженні життя. У Львові по-весняному тепло, лагідно, заквітчано. Я ж його не обійшла, це місто, — облетіла прожогом, до задухи в грудях. Спогад — це кадри і ці кадри завше в пам’яті. Кадри воєнного (повоєнного) міста — розвалені будинки, покоцюрблені вулиці, берізки на зламах мурів. Його приводили до порядку вперто і щиро — розчищали, садили сквери і парки. Дерева мене завжди хвилюють. В такі могутні розрослись сажанці за оперним театром — ми їх садили школярами. І довкола нашого дому — по Зеленій — зелено, густо. А ще ніби недавно ми ходили туди з Ігорем на побачення, це була околиця Львова (нині вже не околиця, нині це вже близько центру), ходили, не підозрюючи, що тут буде наше помешкання, тут ростиме наша дочка, звідси поїдемо в далеку мандрівку — на кінець світу. Львів змінився? Це, запевне, не те слово. Він вигарнів, вичепурився, забагатів. Я ще пам’ятаю брудні базарчики, попольські базарчики — тепер там ласкаві сквери. Пам’ятаю недолугі, бо безталанні в пошуку намагання прикрасити місто в скульптурки оленів, сарн, яскраві фрески... Тепер художники вимогливіші, прикраса міста — справа чести, гордости, престижу. Знаєш, це щось неймовірне — проекти оновлення Львова, пам'яток тощо, тут уже свідома любов до міста, гордість, щаслива гордість за нього. Виринають на поверхню древні мури, повні загадковости і краси, ажурова вежа Корнякта вибілена до прозорої чіткости, не лишає в спокої найхолодніше серце, до жовтого блиску наярені старовинні брами і тьмяно відсвічує узорчастий метал... А довкола Львова — цілі масиви нових будинків, розкинені щедро і багато; де донедавна будиночки купчились, як покупці на ярмарці, тепер будівлі летять легко і стрімко, бо місто в розростанні не має спину. Реставрується львівська гордість — оперний театр. У просторих магазинах впізнаю мистецьку руку своїх товаришів-художників, що "одягнули" стіни в колір і кераміку. Я ще пам'ятаю, як недавно виборювався кожен найменший проект, і думаю, що тепер їм значно легше, бо краса перемагає. А художники (що ж, на те вони художники!) завше невдоволені, їх фантазія заносить ще далі, яке має що показати. Бо всі завжди знали, відчували, що Львів — то попелюшка, яку лише треба відмити й одягнути. В осінні вечори чи у весняний дощ, в ранковому світанку чи в полудневу щедрість мені раптово відкривався, як обличчя з-під фати, якийсь будинок, площа, храм. То було миттьове осяяння. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
