Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Присвячене тим, які започаткували Пластову Станицю в Нью-Йорку. їх не було багато, але діло повели так, що тепер Станиця святкувала своє 30-ліття. їм ніхто не дякував. У ті часи був гарний звичай, що за працю пластун пластунові ніколи не дякував. Кожний з них виконав тільки свій обов’язок, за що нікому не належала окрема подяка. На питання, що означає для мене Пластова Станиця в Нью-Йорку, я дам відповідь у формі спомину. Скоро після приїзду до Америки в 1949 році мої нові товаришки і я ходили на проходи гратися до Томпкінс Сквер Парку на Евеню А. За нами туди прийшли організатори пластової станиці і зібрали нас у гурток та записали до юнацтва в станиці. Нам було ледве по 10 літ і своє юнаку- вання ми почали не величавим переходом до уладу на свя точнім апелю, не під оклики тричі ’’Слава”, а скромно на лавці в парку. У цьому парку ми й відбували свої сходини, а коли похо лодніло, не маючи своєї власної домівки, ми тинялися як сироти по різних закутках; хто відступив нам якусь кімнату — там збиралися. При кінці червня 1950 року ми довідалися, що Нью-йорк- ська станиця організує дівочий вишкільний табір на оселі оо. Василіян у Неровзбурґу. Наші батьки на силу зібрали по 20 долярів, щоб уможливити нашу участь в таборі, і ми вируши ли в дорогу поїздом до Неровзбурґу. Однострої наші були різноманітні, а виряд — це була збиранина всього, хто що мав і не дуже хотів. У ті роки в Америці пластунки з наплечниками — це була якась ненормальність, незрозуміла дивовижа і на станції дивилися на нас як на дикунів і не могли розібрати, що ми таке: молоді дівчата, а між нами й майже діти (ми най молодші), з наплечниками, з ножами, лопатками, сокирами і пооббиваними баняками. Ми справді мусіли зробити на людей дивне враження. Наш марш зі станції в Неровзбурґу теж не відбувся спокійно. В місті ми спричинили цілковитий заколот: довколишні фармери телефонували до оо. Василіян, щоб нас добре пильнували, бо ми напевно якогось лиха накоїмо, а може й будемо обкрадати іхні фарми. Щасливо замаршували ми на оселю, оглянули чудове озеро й білий дім над озером, в якому жив отець Рафаїл, зробили перші кроки на поляну, незайману невідомо скільки літ, де ми мали таборувати. Поляна заросла високою травою, а при самому вході на великому камені нас привітали два вужі, які саме вигрівалися на сонці і впродовж цілого таборування стерегли нашої брами, а ми їх годували моло ком. Отець Рафаїл, уродженець Канади, теж ніколи досі не бачив пластунок. Він приглядався нашому розтаборуванню і кілька разів питався, чи ми справді будемо спати у тих маленьких шатрах. А коли побачив, що кухонні поставили великий баняк на два камені і почали варити обід, запропону вав нам Газову кухню в хаті. Але ми, як добрі пластунки, відмовилися від такого люксусу. Бідний отець ніяк не міг зрозуміти, чого ті бідні дівчата хочуть так мучитися. Приїхали ніби на вакації, а утрудняють собі життя. В першу ніч падав дощ, і отець задиханий прибіг рано подивитися, чи ми ще живі, чи не затопилися наші шатра, чи не перемокли. Він побачив, що всі живі і здорові. Таборовички далі працювали над розтаборуванням ще й приспівували собі незнані йому пластові пісні. В кухні в баняку варився сніданок, а подруга з піонірки вже встигла зрубати маленькою сокиркою висо чезне, рівненьке дерево, яке мало стати нашим маштом на прапор. Отець від того дня почав дивитися на нас з подивом. Заспокоїв своїх фермерів, мовляв, ми є ”окей”, тільки трохи дивні, бо ’’ґрінори”. Коли довколишні люди побачили, що ми й на Службу Божу ходимо і співаємо так гарно, розм’якли до нас цілковито. Привозили нам щодня свіже молоко, неза бутню маслянку, сідали з нами при ватрі і, коли ми від’їжджали додому, — прощали нас як рідних. Під час відкриття табору подруга комендантка запалила вічний вогонь і стійка мусіла цей вогонь пильнувати день і ніч. Нам, наймолодшим, це було найважче завдання. Головно в ночі вогонь чомусь завжди пригасав і ми роздмухували його, щодуху в грудях, а коли йшов дощ — тримали дощевик над вогнем, а самі мокли, дим нам виїдав очі, але таки навчились пильнувати його. У вечір перед Іваном Купалом зібрала нас команда табору над озером і там при ватрі ми, найменші, вперше почули про купальські звичаї, про квіт папороті. Співали ми купальських пісень, скакали через вогонь, пускали вінки на воду, щоб дізнатися, звідки наша доля прийде. Одна з нас в своїй наївності з переляком питала комендантку: ”А що буде, як мій вінок запливе під отця хату?”. І не знав о. Рафаїл, чому таборовички підсміхалися, коли з ним розмовляли — бо кожної вінок приплив під його хату. Цієї ночі ми довго не могли заснути на твердій землі з головою на кулаку бо в ті часи жадна шануюча себе пластунка не везла на табір подушки). Але коли ми лиш задрімали, нас збудило шість довгих свистків. Алярм! Дівочий пластовий табір — Неровзбурґ, 1950 р. Girls’ Plast Camp - Narrowsburgh, N.Y., 1950 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
