Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МУДРА ВІДЬМА ТА її ЗЕЛОЛІКУВАННЯ Д-Р ІВАН СЕНЬКІВ У минулих віках, коли не було ще медицини і лі карів, жінки відігравали велику ролю, займаючися лікуванням. За княжих часів хворих доглядали жін- ки-дворянки, вони лікували князів, бояр і їхні родини, перев’язували рани лицарям тощо. В пізніших віках цю ділянку перебирали лікарі чужинці (німці та жиди). Але вони жили переважно в великих містах і лікували лише людей з провідних верств народу. Подібна ситуація існувала також в інших європей ських країнах. Так, наприклад, в Італії, королі, духо венство та аристократія мали своїх лікарів — випускників високої медичної школи в Салерно (маврів і жидів). Широкі маси селянства й міщанства не мали і не знали лікарів. Вони жили за законом природньої селекції. У випадку хвороби й журби люди зверта лися за допомогою до мудрих жінок, які жили по селах і містечках. Усі їх знали і поважали за їхні вроджені здібності лікувати зіллям, пророче знання та добрість. Але в випадках невдачі, лаяли їх і прозивали відьмами. Тарас Шевченко змалював у своїй поемі "Відьма” тяжку долю такої мудрої жінки-відьми. Замолоду вона була красуня, але пан-поміщик зламав їй життя. По довгих роках терпіння та мандрівки, на старість вона засвоїла собі від старої циганки вміння лікувати зіллям. Циганка показала їй, — пише Шевченко, — Які трави, що від чого, І де їх шукати. Як сушити, як варити... Вона навчилася лікарювати й усі свої сили посвятила цьому завданню. Помагала людям у хворобах та журбах, повчала молодь, а ”з убогим останньою крихтою ділилась!”. Вкінці, каже Шевченко, що хоч Люди добрі І розумні Добре її знали. А все таки покриткою І відьмою звалиі Назва відьма виступає в усіх слов’ян. На Балка нах зветься вона вєштіца, у поляків вєдзьма, у росіян вєдьма. Назва ця походить від слова вєдьство, що первісно означало знати й розпізнавати людські недуги й цілюще зілля. Колись слово відьма не мало понижуючого й образливого значення. Його спотворено щойно в пізніших часах під тиском офіційних чинників. Із добродійної помічниці зробле но злоякісну відьму якою страшили дітей. Ще мало знаємо про народне лікування мудрих жінок-відьом по наших селах і містечках, бо вони не були про фесіоналками, лише звичайними міщанками чи селянками-кріпачками, які лікували переважно потайки. Jules Michelet не перебільшує, коли пише, що тисячу літ мудра відьма була єдиним лікарем європейського простолюддя (Відьма. 1974, ст. 20.). Мудрі відьми допомагали людям і їх уздоровлю- вали за допомогою природніх і магічних засобів: зілля й замовляння. Тут саме крилася для них небез пека, бо хоч лікували зіллям, створювалося підозрін ня, що вони мають зв’язки з демонами природи. Згідно з магічним світоглядом простолюддя, відьми уздоровлювали людей не зіллям, а чарами. Народ шанував їх, але й боявся, бо вважав їх за змовниць сатани. У народніх віруваннях з давніх-давен жінка була з уваги на своє біологічне призначення — ро дити, магічною істотою, чарівницею. Загально було розповсюджене вірування: якщо жінка під час своєї менструації доторкала будь-чого, це ставало не чисте; молоко скисало, харчі псувалися, худоба хворіла. У середньовіччі не вільно було жінкам під час тих днів іти до церкви. Сорок днів після породу роділля вважалася за нечисту. Завдяки цій місти фікації та магічній потенції відьми відігравали в матріярхальних аграрних культурах європейських народів важливу ролю. Вони були жриці лікування, плодючости і чарів. Вони були організаторками староукраїнських культів плодючости землі та людей. Фрагменти цих культів збереглися до наших часів у формі весняних хороводів (веснянки, гаївки), їх характеристичними прикметами було: а) мужчини не брали в них участи, б) деякі давні хороводні пісні дівчат і молодиць були повні лайки, посмішок і докорів щодо мужчин. Наприклад: Плету-плету плетеницю, На парубків шибеницю... Або: П’ють дівчата мед-вино, Жіночки горівку, А парубки гноївкуі Тут наше жіноцтво хотіло показати раз на рік свою незалежність і важливість родючости супроти мужчин. Веснянки і гаївки були демонстрацією свідомости колективної сили українського жіноцтва. Церква поборювала впродовж століть мудрих жінок та їхнє лікування зіллям. У церковних полеміч них листах вони виступають під такими назвами: відьма, волхва (ворожка), чарівниця, зелейниця (зело), наузниця (талізманка) та інші. Ціллю церковних атак були не магія і чудодійство, якими займалося також духовенство, лише жінки. їм церква відмовляла права чудодійного уздоровлювання людей, бо вони не робили цього в ім’я Боже, тільки в ім’я ’’сатани”. В церковних поученнях пишеться, що єдиним лікарем людських душ і тіл є Бог. Але люди забувають про це. Вони йдуть до проклятих бабів-ча- рівниць і слухають їхніх спокусливих слів (”і слов прелестних спутаєм"). У "Слові о волхвах” з 14 сторіччя написано: "Як ми лише трошки заболіємо то зараз зелейники і волхви в доми своя приводим. Це гріх, забуваючи Бога, звертатися до чортів!” (к бісом Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
