Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ХТО БІДНИЙ, А ХТО БАГАТИЙ ІВАН СВІТЛИЧНИЙ Проминули грудень і січень. Втихла різдвяна і новорічна метушня. Погасли світла ялинок розставлених по вулицях, алеях площах і вестибюлях. Погасли й ті, що блимали у вітринах крамниць, чи на фасадах домів. Засвітили їх який місяць перед Різдвом, ще довго до першої зірки, яка традиційно була знаком народження Христа, отже й знаком оновленого життя. Перед її появою на небі не личило навіть колядувати. Її виглядали, щоб почати святкування. Завдання тих різнокольорових світел зовсім інше. Вони пригадували й заохочували купувати дарунки. Навіть коли вже світла ялинок та блимаючих реклям погаснуть, рух і метушня ще продовжується. Тоді ж бо йде виміна одержаних дарунків. Варто б обчислити скільки тон кольорового паперу пішло на сміття, після кожного подарункового сезону. Правда, є вже такі, які цю справу упрощують. Замість придумувати який дарунок буде милий дорогій особі, вкладають у коверт ’’gift certificate”— посвідку, яка дає можливість щось вибрати в крамниці, до висоти означеної в посвідці суми. Цей ’’вигідний спосіб” відбирає усі сліди почуттів, з якими повинні в’язатися подарунки. Це все за нами, аж до наступного грудня. Коли ж оглянутися, призадуматися над тим що осталося у нашій пам’яті, чим збагатили ми свою душу, яке осталося вражіння, чи і чим ми внутрішньо виросли, збагатилися? Ледве чи щось понад кілька зовнішніх картин — спогадів залишило нам минуле Різдво. Але напевно є між нами такі, які переглядаючи газети, хоча б ’’Свободу" від 23 грудня 1978, звернули увагу на лист Ірини Калинець "звідтіля", з далекого Сибіру поміщений на першій сторінці того щоден ника. Що ж писати про себе? Львів був моєю колискою, там я народилась, там вчилась, там закінчила університет (славістику), звідти забрала мене машина на чужину. На передодні розлуки — якраз на Різдво — обій шла разом з київським поетом Василем С. (тепер на Колимі) майже всі львівські храми. На свята храми переповнені, натовп вили вається на вулиці, це рухома ріка, бо люди по ступаються місцем тим, хто мерзне поза храмом. Але це єдина ріка, бо всі в надхненні колядок, тоді м ужнію т ь голоси, і сльози за ступають очі. Неймовірна туга за храмами на чужині, особливо в свята. В Мордовії ми куцою громадкою землячок сідали за нехит рий стіл, коло свічки, зліпленої самот ужки з воску, який покриває сир. Деколи вдавалось роздобути ялинову вітку — і була нам різдвя- НЕНАПИСАНІ ЛИСТИ У тайзі, в краю глухому та дрімучому, Зони смерті, та болота, та дроти... Тільки й свята того — пошта, та чому, чому Не доходять ненаписані листи? Ми чекаєм їх, як Бога, як Великодня. Тільки хто їм білий світ занапастив! — Мов пташата недосиджені, мов викидні, Гинуть, світу не побачивши, листи. Гей ви, друзі-побратими, нерозлий-вода! Ти, громадо, ніби пень, глухоніма! Що за напасті у вас, яка там злигода, Що для нас у вас і слова вже нема? А було ж їх, доброзичливих добродіїв! — Мед із уст і, хоч до рани, добряки. Тільки гримнуло з ясного неба — й годі їм, — Посмикнуло велемовні язики. Поховалися по шатрах душі заячі, На устах у них розкаяння печать. І сидять, на білий світ не вилізаючи, І мовчать великомовно, і мовчать... А над нами, а над нами птахи вирію розкурликалися, Господи прости! Дурять, дурнів нас, надією і вірою. Не приходять ненаписані листи. на ялиночка. З перлової каші — кутя, в яку до давали меду, маку, горішків — усього, що при берегли до свят із скупих посилок. І коляду вали... І поруч була Україна, і всі наші далекі і близькі земляки... Спогади не полишали нас ні на хвилину, бо в замкненім просторі чуж ини живеш лише спогадами. А далі читаємо там проминуло літнє моє дитинство, бо гостила я в дідуся щоліта. О т ож там, у то му "законсервованому” хуторі відкрилась мені таємниця українських свят, обрядів та ри туалів, завдяки яким сьогодні розгортаю минуле. Бо в нашому минулому, спогаданому і в Біблії, вж е добрих п'ять тисячоліть. Не шкодую, що доля завела мене в такі не сподівані мандри. Я шкварчала по закутках як звичайний міщух, отаке веґетативне існуван ня, але ж доки "існувати”? На моїй, на нашій Батьківщині люди такі ж , як колись, лиш Докінчення на ст. 12 Наша обкладинка. Слава Ґеруляк. Кераміка. Білий півень Our Cover. Slave Gerulark. Ceramic. Plaque. White rooster.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
