Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ТІТКА АМЕРИКА переклад Марії Струтинської M arie H alun Bloch: A unt A m erica. N ew York: A theneum 1963 C opyright 1963 by M arie H alun Bloch Докінчення Тепер, уперше, заговорив чоловік. — ’’Справді, жаль”, — сказав він, глянувши прихильно на Лесю. — ”Це не трапляється кожного дня, що хтось має гостя з Америки” — Він глянув на свого ручного годин ника. — "Потяг не від'їжджає скоріш, як за півгодини. Я повезу дитину туди, і вона матиме найменше чверть години часу попрощатися ще раз” Жінка, виглядало, збиралася протестувати. ”Я маю гроші”, — Леся сказала. ”А гроші” — махнув рукою чоловік. Він простяг руку до сходів. — "Прошу!” — сказав до Лесі. Скоресенько вона збігла сходами з шофером. На звороті вулиці стояла машина. Зовсім так, наче б вона була доросла пані, він відкрив їй двері і допоміг зайняти місце коло себе. Коли вони рушили, він сказав: — ”Я сам вмістив твою тітку в переділі поїзду, то ж я знаю, де вона. Нічого не бійся! Ми знайдемо твою тіточку” Його легкий, приязний тон заспокоїв Лесю. Тут вона була в Києві, їдучи лімузиною, немов якась офіційна особа. Але тепер нова журба вкралася в її думки. Щоб зробити те, чого вона сюди приїхала, вона мусіла б бути з тіткою сама. Якщо там були люди в тому переділі, як вона могла сказати тітці про листи? На заповненій людьми станції Леся поспішала з шофером крізь велику ждальню до під’їзду потягів. Довгий потяг стояв на рейках. Лесине серце билося приспішено, коли вони бігли попри нього. Тепер шофер спинився коло одних дверей потягу. "Ми тут і скорісінько вгору!” — сказав він і допоміг їй вийти східцями. Леся бігла здовж коридору. Всі двері переділів були відкриті, вона заглядала у кожний, біжучи. Усі вони були порожні. Та в одному, майже наприкінці коридору, вона побачила знайому постать, що там сиділа, сама одна. Тітка Лідія підняла погляд і, бачачи її у дверях, крикнула: "Леся, кохана моя!” Вона схопилася з місця і взяла Лесю в обійми. У цій хвилині вся Лесина нова відважність стопилася, як сніг на сонці, наче б її ніколи й не було. Зі самої тільки полегкости бути безпечною з тіткою Лідою, вона почала тихо хлипати. Тітка Лідія пригорнула її ближче до себе. "Ну, добре, добре, люба моя. Яка я щаслива, що ти прийшла!” У дверях з’явився шофер. "Ваша небога, сказав він — "не могла перенести вашого від’їзду, без ще одного прощання” Тітка Лідія глянула на Лесю. ’’Значить, ти тут сама? І поїдеш додому автобусом?” Леся витерла сльози рукавом і притакнула Тепер тітка Лідія звернулася до шофера. Він стояв, спершись об одвірок, немов би мав замір чекати тут, поки потяг рушить. ’’Може ви будете згідні почекати”, сказала вона йому, "а після того, як ми скажемо одна одній наші останні прощальні слова, ви візьмете її до автобусу, що повезе її додому?” Вона відкрила свою торбинку і витягла якісь гроші. — "Це буде заплачений транспорт”, сказала вона, даючи йому банкнот. Шофер усміхнувся, беручи гроші — ”В такому разі, я буду чекати поза вагоном, на плятформі” Як тільки він пішов, тітка притягнула Лесю на сидіння й пильно дивилася в її обличчя. — "Тепер, Лесю, скажи мені, чи щось сталося?” Пошепки Леся переповіла, що вона чула на грищі, пояснила, як небезпечно мати при собі неперецензуровані листи. Тітка Лідія слухала дуже поважно. Коли Леся скінчила, — ’’Боже!”, — зідхнула вона, — ’’яка я божевільна! Ти кажеш правду, Лесю. Я не усвідомлювала небезпеки, ті листи пороз- кидувані в моїй валізі. Кожний, хто мені ті листи давав, сподівався, що я знатиму, як зробити. Але, бачиш, Лесю, я не звикла — в Америці ми...” — вона не докінчила. Замість того, вона встала, взяла валізу з протилежної лавки і перешукала все, що було всередині. Один по одному вона знаходила листи, усіх шість. Саме в моменті, як вона затягала замочок, якийсь чоловік всунув голову між двері. Він з ціка вістю глянув на Лесю і сказав до тітки Лідії: — ’’Поїзд рушає за десять хвилин” — "Дякую вам, вожатий, я постараюся, щоб моя небога вийшла своєчасно” Чоловік пішов далі. Тітка Лідія сіла знову й почала шукати за чимось в ручній торбині. "Немає зовсім потреби, щоб я брала з собою листи” Леся видивилася на тітку. Вона наполягала, що хоче зробити цю велику послугу людям! Тепер, перед першою перешкодою, вона зрікається цього. ”Я відпишу собі адреси і прізвища так, що вони знатимуть, кому писати. А ти, Лесю, можеш взяти листи назад і сказати їм, що я зробила. Скажи їм, що вони можуть покладатися на мене, я передам усім, що треба. Вона витягла маленький нотатничок і перо та хутенько стала копіювати адреси й прізвища. Лесине серце билося молотом зі страху. Що, якби надійшов Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
