Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КНИГА КААФ ”ЯКБИ ТИ ЗНАВ , ЯК МНОГО ВАЖИТЬ СЛОВО”* "Якби ти знав, як много важить слово, Одно сердечне теплеє слівце, Глибокі рани серця як чудово Вигоює — якби ти знав отеє! Ти певно б поуз болю і розпуки, Заціпивши уста, безмовно не минав, Ти сіяв би слова потіхи і принуки, Мов теплий дощ на спраглі ниви й луки, — Якби ти знав! Якби ти знав, які глибокі чинить рани Одно сердите гнівнеє слівце, Як чисті душі кривить і поганить І труїть на весь вік — якби ти знав отеє! Ти б злість свою неначе пса гризького У найтемніший кут душі загнав, Потіх не маючи та співчуття палкого, — Ти б хоч докором не ранив нікого, — Якби ти знав! Якби ти знав, як много горя криється У масках радости, байдужости і тьми, Як много лиць, за дня веселих, миється До подушки гарячими слізьми! Ти б зір і слух свій нагострив любов’ю і в морі сліз незримих поринав, їх гіркість власною вмивав би кров’ю І зрозумів весь жах в людському безголов’ю, Якби ти знав! Якби ти знав! Та це знання прадавнє, Збагнути треба, серцем зрозуміть. Що темне для ума, для серця ясне й явне... І іншим би тобі вказався світ. Ти б серцем ріс. Між бур життя й тривоги Була б несхитна, ясна путь твоя. Як Той, що в бурю йшов по гривах хвиль розлогих, Так ти б мовляв до всіх плачучих, скорбних, вбогих: ”Не бійтеся! Це Я!" Якби ти знав... Якби ти знав, як много важить слово... Одно сердечне теплеє слівце! Глибокі рани серця як чудово Вигоює — якби ти знав отеє! Ти сіяв би слова потіхи і принуки, Мов теплий дощ на спраглі ниви й луки, — Якби ти знав! ІВАН ФРАНКО Заховано правопис оригіналу. Слово, людська мова — незвичайний дар! З увагою і любов’ю чекають батьки на перше слово свого немовлятка, слідкують за все новими, інколи незрозумілими для других, власними, дитячими словами чи зворотами. Слово дає можливість людині порозумітися з другими, виявити свої думки й почування. Воно з’єднує, зв’язує людей у спільноту. Мова, слово найдорожчий скарб народу. Його треба вивчати, ним треба дорожити, його шанувати. Словом виявляємо почування, любов, але теж ненависть; похвалу, радість, але теж догану, смуток, невдоволення. За свободу слова, за можливість вільного вислову думок і пере конань каралися і караються тисячі наших земляків у тюрмах, таборах, психушках. Надія на свободу слова, це саме те, по що приї хали наші політичні емігранти до Америки. Але свобода у всіх від ношеннях отже теж і свобода слова, накладає на людину обов’язок відповідальности. Словом красномовці поривають за собою, притягають до себе й до своїх ідей, захоплюють слухачів, загрівають їх до витривалости, заохочують до вчинків — добрих, або й злих. Воно може принести радість, потіху, надію, або й спричинити біль. Воно, легковажно вжите, спроможне викликати непорозуміння, навіть ворожнечу між людьми, спричинити підозренність, яка може замінитися в осуд. Бувають люди обдаровані вмілістю промовляти. У таких людей слова пливуть легко, укладаються у фрази, які виблискують, наче бистрий потік, добіркою слів, метафор, порівнянь. Один з відомих промовців (мабуть Лонгін Цегельський) сказав, що коли промовляє, то йому ніколи не бракує слова, хоч може бракувати думки. Було б добре, якби ми зуміли завжди важити свої слова так у публічному, як і в приватному житті. Слово ж бо може стати причиною зла, яке важко направити. Слова коханої людини можуть стати джерелом щасливої радости, а сказані необережно, або й у гніві спроможні глибоко зранити, засмутити, а навіть зламати. Неприхильна опінія в міру того, як переходить з уст до уст, росте, стає уже не здогадом, а твердженням. Порівнюють це до снігу,маленька грудка якого котиться, набирає на себе все нові шари, аж виросте в лявіну, яка нищить усе на своїй дорозі. Маленьке сло во, здавалося б невинне, опінія, здогад, подавані з уст до уст, пере мінитися може у цілу леґенду, інколи навіть з дріб’язковими деталями навіть з запевненнями про ’’певні джерела” Це, на жаль, відноситься, як сказано, не тільки до приватного, особистого, але й до громадського життя. Не всі промовці і не завжди, важать як слід свої слова чи думки. Висловлюють блискучі твердження, тим грізніші, що так гарно сказані, але чи мають почуття відповідальности, чи свідомі можливих наслідків таких промов? Наші установи, організації, об’єднання, не діютьу всьому так, як ті чи інші з-поміж нас хотіли б, як нам подобалося б. Можливо не мають такого напряму як бажалося б. Напевно не є досконалі. Критикувати їх можна, навіть треба, там де для цього місце і час. Але Іван Франко "Книга Кааф” Наша Обкладинка: Наталя Стефанів "Школярка”, олія 1956 р. Cover illustration — Natalie Stefaniv — “Schoolgirl", oil, 1956.
Page load link
Go to Top