Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НА ПОРОЗІ НОВОГО ШКІЛЬНОГО РОКУ. Учитель-людина цікавої долі. Професія його справді особлива, почесна, поважна. Де учитель, там і діти, там велике загальне до вір’я до виховання молодого покоління. Скільки треба працювати, як багато треба знати, яким уваж ним, морально чистим і справедливим треба бути, щоб високо нести своє почесне звання учителя, щоб виправдати надії і сподівання людей, які довіряють йому свій найдорожчий скарб. Праця учителя є тяжка й дуже відповідальна. Він мусить над собою багато працювати, збагачувати своє власне знання, щоб опісля міг успішно переда вати його своїм вихованцям. Учитель мусить любити свою професію і своїх вихованців, щоб заслужити собі авторитет педагога. Чуйність і повага до вихованців, душевне тепло, розумна вимогливість — ось норма авторитету. Діти любять того, хто є для них взірцем у всьому, хто щирий і справедливий, хто вміє заохотити ліни вого, підбадьорити старанного, але мало здібного, хто добре знає дитину, розуміє кожний порух її душі Двері Приїхав син, Високий чин (давно не заглядав до батькової хати), Лиш до дверей — об лутку грюк! (портфель — із рук!) За лоб схопивсь і каже: "Тату, Невже за стільки років — днів Ви не змогли дверей повище змайструвати?” ”А міг — старенький відповів, — Та не хотів, Не став ні їх перероблять, ні стелі: Щоб, як заскочили сини, — Які б не мали там чини, — Щоб уклонялись батьківській оселі!” — ось за таких обставин буде повне взаємозрозу- міння між учнями і їхніми батьками. Учительська праця — це будівля з тривог і сумнівів, радощів і щоденного горіння.. Авторитетна вона тим, що несе людям тепло і щирість, світло знання і крилату мрію. Катерина Яремчук 38-ий Відділ СУА, Денвер, Колорадо. НА ТЕЛЕФОНІ. Галло, Марусю, тут говорить Оксана: що робиш нині вечором? — Оксано, буду відпочивати по цілоден ній праці. А ти? — Наш Відділ має ширші сходини, мене повідомили, то піду. Може б ти пішла? Маруся: — ”1 мене повідомили, але я вже так давно-давно була на сходи нах, навіть не знаю, що діється у на шім Відділі. Аж стидно приходити. Оксана: — Марусю, зі мною те саме було. Знаєш перший раз по дов гій відсутності, як прийшла на сходи ни, я зле почувалася, так незручно, не знала, що сказати, мені здавалося, що ніхто не цікавиться мною, не хочуть говорити, що всім байдуже, хто прий шов. Мені було ніяково і стидно. Я таки постановила ходити на сходини. Тепер знаю, що управа робить, які має пляни на цілий рік. Знаю під сумки праці нашого Відділу. Управа подає до відома присутнім, що зроблено протягом цілого року. Як розподілено прибутки здобуті нашою працею, а саме: на потреби нашої Організації СУА, за уживання домівки, на наш Музей-Святиню нашого мину лого. Спонзоруємо стипендистку у Бразілії, висилаємо одежу потребую чим, не забуваємо про наших хворих у шпиталях, чи старечих домах, а також висилаємо петиції до Вашінґтону ”Д С” в обороні наших Морозів на заслані. Марусю, я так тепер добре почуваюся, що з приємністю іду на сходини. Як приходжу всі мене віта ють разом говоримо, плянуємо працю. Я подаю свою думку чи ідею, а як просять до помочі в роботі, я радо згоджуюсь. Відділ має продаж печива, я пішла до помочі. Також помагала прибирати столи в день свячення пасок, та ще принесла барвінку заквітчати столи. Стараюсь помогти де заходить потреба. Знаєш, як це приємно, коли можеш зробити маленьку прислугу у великім ділі у своїм Відділі для добра нас усіх. Минулого року була я на миколаїв ськім вечорі, що підготувала Управа. Так було прикро, що нас прийшло так мало. Ми провели час приємно, а було б приємніше, як би нас було багато більше. Управа напрацювалася, підго товляючи цей вечір для нас, а наші пані не прийшли. Це сумне явище. Прийшла я до хати, а чоловік питається: — "Та скажи, як вечір вдався?” Я розказала. На це мій чоло вік: — ”На другий раз я піду з тобою. Нам треба жити з усіма, то нам буде приємно, й усі будуть задоволені”. Знаєш Марусю, я переконалася, що наша управа дуже хотіла б бачити нас на сходинах. Це була б для них моральна піддержка. Вони працюва ли б з більшою охотою і вдоволен ням, бо знали б, що ми усі з ними. Наша присутність оживила б їх працю. Усі разом могли б обмінятися дум ками, ідеями, плянами, і те все заохочувало б їх до дальшої праці. Чи це не болюче, коли на сходини приходить мала горстка. А де решта? Пані! вони потребують нас і нашої піддержки, нашої присутности. Наша неприсутність впливає на них від’єм но. Розумію, що часом можемо мати перешкоду, але не завжди. Не стіймо осторонь від них. Пошукаймо для них крихітку серця і приходім. Вони нас ждуть. Проведім приємно час усі разом. При смачній каві і солодкім забудемо турботи щоденного життя. Знаєш, Марусю, при каві і солод кім мені так язик розв’язується, що не допускаю інших до слова. Забуваю про працю, турботи і живу цей корот кий час разом з усіма панями. —Оксано, і я піду та ще покличу інших, бо маю в авті чотири вільні місця. —Марусю, тільки не перешкоджай мені говорити при каві й солодкім. Побачимось на сходинах. О.П. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top