Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Моїй Мамі Вже п’ятнадцять років не має її між нами. Немає моєї Ма ми, яка давала своє серце не тільки своїм найближчим, але свому народові, особливо селянам. Як дочка священика о. Григорія Рибчака, зі своїм батьком і сестрою Стефою при свячували багато праці усвідомленню чотирьох підльвів- ських сіл, яких парохом був мій дідусь. Тому теж в 1909 р. тільки 23-літня дівчина — тоді — виголосила реферат на Пер шому Українському Просвітно-економічному Конгресі в 40- ліття Просвіти у Львові. Не абияким вирізненням було це для молодої людини, зокрема жінки. Немає можливости на обмеженому місці на сторінках "Нашого Життя” подати біографію людини, якої життя було цілковито виповнене працею для народу у різних обстави нах та в різних ділянках. Чи як управителька Стрілецького Захисту у воєнних часах чи в повоєнному періоді важкої боротьби нашого народу за існування так національне як і економічне. Працювала у філії Союзу Українок в Стрию, в українській кооперації, у Сільському Господарі у Хлібороб ській Палаті, даючи поради та науку тим, які її найбільше по требували — селянам, зокрема жінкам. До праці підходила з ентузіязмом і оптимізмом. Не зражувалася і мала вирозумін- ня для других. Заохочувала мене до громадської праці, яку складаю її пам’яті. Ірена Домбчевська Irena Dombchevska Часто кидала свої думки на папір і дописувала до різних журналів як "Жіноча Доля”, "Жінка”, "Кооперативна Роди на”, ’’Кооперативна Республіка” Появлялися теж короткі статті чи спомини у "Ділі” і "Назустрічі” Замість ширшого спомину про мою Маму і її працю подаю її спомин про Олексу Новаківського. ТРИ СТРІЧІ ІРЕНА ДОМБЧЕВСЬКА Пам’яті Олекси Новаківського ’’Жінка” — вересень 1935 р. Було це років тому двадцять у велику воєнну хуртовину. Московські війська щойно залишили Львів. Ще здалека доходив гук гармат, а місто мало вигляд вели кого шпиталю. Хто міг і хотів, старався нести поміч раненим, яких привозили з поля бою. Знайшлася і я між тими щасливими, які мали змогу працювати в шпиталі, а ще і між своїми Українськими Січовими Стрільцями. Якось раз розповіла мені, нині вже покійна, Наталя Домбчевська про те, що в палаці Стики при вул. Зємял- коского живе у злиднях великий наш мистець Нова- ківський. Його опікун Митрополит Шептицький вивезений москалями, а інші люди не знають багато про Новаківського. Недавно живе у Львові. Вона відві дує його часто. Він незвичайно радий, як хто зайде до нього. Зараз другого дня вибралася я з Наталею у від відини. Боже, як радів наш мистець побачивши нас та й ще з китицями квітів! Квіти дуже він любив. Мабуть кожний, хто мав нагоду бути у мистця, знає, як умів він захопити своєю привітливістю і красномовством. Забувалося, що це перша ваша гостина у нього. Це захоплення доповняла його дружина. У своїй народній ноші з дивними виразистими очима і якоюсь безмежною добротою у виразі лиця — вона слідку вала за кожним словом свого чоловіка, бо його любов до мистецтва була й її любов’ю. Картини Новаківського зробили на мене дуже велике вражіння. Я боялася прямо обізватись, щоб не сказати щось зайве — не зіпсувати цього вражіння. Він говорив про ці картини, він ними жив, у них була ціла його душа, його любов до України, людства, до його дружини. Очі його горіли вогнем захоплення, забував про свою недугу. Вчив нас, як розуміти думку скриту в кожній картині. — Не продам їх, хочби помирав з голоду. Це ж моя ціла душа в них — казав. І бідував зі своєю молодою дружиною, хоч міг між чужими панувати. Часто заходила я пізніше до Новаківських, у літні вечори лилися безконечні розмови. Лише час від часу гук гармат нагадував про дійсність. Здоров’я Новаківського не поправлялось. Треба було лікаря, ліків і доброї відживи, просторішої кімнати. Прийшло мені на думку, що у стрілецькому захисті, де я працювала, знайшлось би місце для Нова ківських. Був там лікар, ліки і добра опіка.
Page load link
Go to Top