Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ІЗ РОЗМОВ І ЗГАДОК (У третю річницю смерти Олени Лотоцької) Весняний ранок. Сонце ллє своє проміння на клаптик нашого городу. Пані Олена натягнула рукавички до роботи; її постать похилена над круглою клюмбою по середині травника. Воно досить трудно впихати в землю цеглини, що мали б її городити. Але пані Олена вперто продовжує своє діло. Врешті клюмба обгороджена, і вона підводить з-над неї своє спітніле обличчя. — Подивіться, чи не гарне воно? — питається. Земля на клюмбі перекопана і чекає розсади, яка недалеко в кошику. — Зараз буду розсаджувати оту зеленину. — А на віщо вам того обрамування? Та ж це вас змучило — Я хочу, щоб воно нагадувало мені галицьке приходство. У моїх батьків була саме така клюмба по середині травника. І коли ми літніми вечорами виходили на город — нас завжди вітала ця клюмба своєю кольоровою ґамою серед травника і переносила до приходства у Любичі Княжому де виростала пані Олена. У новому Домі СУА була біля кухні невелика кімната. Попердньому мешканцеві, що звався символічно "Баба”, вона, мабуть, служила за родинну їдальню. Для нас, нових мешканців Дому СУА, вона не була потрібна. Ми обідали в кухні, хто коли міг. Пані Олена заходилась ту малу їдальню влашту вати. Треба було стола, він у нас знайшовся. Також стільці позбирались. Врешті роздобули щось подібне до шафи-мисника. На вікнах появились завіски. Хтось із нас запитався, кому, чи чому служитиме ця кімната. — Для наших гостей, відповіла пані Олена. — Кожен, що прийде до нашого Дому, повинен сісти тут на чашку кави. А може й щось більш солідного, коли він голоден. Бо це наше призначення — працю вати для жіноцтва — не буде повне. Не повірите, як воно важливо сісти за одним столом. Одного погідного дня засіли ми до підвечірку. Бо й ’’підвечірок” впровадили ми у наш розподіл годин, щоб нагадував нам галицьке приходство. Із нами була, як принагідна гостя, Ірина Волянськаз42 Відділу СУА. Весела й говірка жінка з-під Самбора, як вона себе називала — ’’горнячка” Мова зійшла на початки громадського життя в Америці. Давні членки залюбки говорили про ці перші спроби громадської роботи. — Отак ми будували наш Відділ, — говорила вона. Небагато нас було спочатку, бо більшість лишилася в сестрицтві. Та й ми не виступили з сестрицтва, але нас тягнуло до іншої роботи. Дехто з нас добре промовляв, інша любила співати в хорі, ще інша навчилася писати протокол І так поволі наш Відділ став на ноги. Пані Олена всміхається. Це ж бо вона була свід ком, а то й керувала тими першими кроками тих, тоді ще молодих, жінок. — А щоб ви всі знали, що тут сидите! Ми були тоді служницями та ще й на чужині... А пані Лотоць ка з нас зробила людей! Оці зустрічі й епізоди повинні нам щось розка зати про пані Олену. Її коріння спочивало в галиць кому селі. Велика священича родині. У малої Галі безліч подруг-дівчат, з якими ходила до школи. А потім Перемиський Інститут, де зустрілась із іншими, такими, як вона, дівчатами. Але батькові слова, що вона повинна принести користь своєму народові запам’ятались. Тому під час вакацій провадила хор або влаштовувала аматорські вистави. А коли забрак ло вчительки в їх селі, то вчила у школі. А потім прийшло подружжя з молодим ’’питом- цем” і виїзд до Америки. Манила далека невідома країна. Все було чуже, але були рідні свої люди і те саме галицьке приходство в американських будин ках. Це все вона пам’ятала з рідного дому, і треба було піти материними слідами. Молода ’’їмость” заходила до помешкань наших вуглекопів, що були її парафіянами. Нераз зустрічала біль і горе, коли "майна” вбила батька родини або він захворів на невиліковну недугу. Але були й веселі хвилини, коли творились молоді подружжя, що їх вінчав її чоловік о. Василь. Тоді була "маткою” для молодят на їх весіллі і допомагала їм улаштувати своє гніздо. Але родинне життя вимагало свого також і від неї. За 6 літ подружжя народилося троє діток, які сл. п. Олена Лотоцька The late Helen Lotocky
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
