Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАТЕРИНІ РУКИ Вісім десятиліть різьбить їх мозаїка трудів, але вони живі; дарма, що на них неодна печать, ’’житей ського моря”: тендітна оболонка прозорого тіла, набряклі жилки, плями, близни. Перед бурею в них неописане словникове багатство: вони в’януть, терпнуть, печуть, тягнуть, рвуть, свердлують, шматують, ріжуть... Але в них щось з Прометея. Вони оживають і стоїчно довершують початі діла. Довершують початі й зачинають нові, а все це з якоюсь наче молитовною снагою материнської місії, та людського призначення: без нарікань і без нагороди. Руки моєї мами, свідки великого життя, а на ім’я йому — сила. Гей, скільки то вод проплило широким плесом покутського Дністра, з отих далеких днів, як ці молоді руки росли й кріпшали, як своїй матері- вдові серед лихоліття великої війни вірно служили, молодих сестер голубили й доглядали, як про бивалися вперто й невтомно до обріїв освіти та знання. В теплих, але рішучих долонях молодої вчи тельки дитячі руки малих школярів ставили з напру женням на папір свої перші букви, перші слова. І все не в просторих, вивінуваних педагогічним знаряддям, модерних шкільних будинках, а в убогих наших селах, де єдиним вірним супутником відданого вчителя була любов і свідомість служби своєму народові. По широкому світу розкинула неспокійна доля всіх отих Івасів і Настунь, що їх ті невсипущі руки вчили писати, читати, добра вчили. А як знай деться іноді ще хтось із них, що пізнає давню вчительку, підходить з тихим усміхом, схиляється низько до руки, що показувала колись азбуку і держить її довго, наче шукає за чимось далеким, теплим, дорогим, за втраченим раєм дитинства, за юністю своєю. Мамині руки не любили прикрас. А все таки однієї серпневої днини опинився на одному пальці золотий перстень, а з ним прийшло нове життя, нові обов’язки. Плили роки виповнені по береги працею, та радостями й тривогами материнства. — Звідкіля бралися сили в тих тендітних жіночих руках, щоб усьому дати раду? Мабуть десь із життєдайних первнів вічної Матері, з невичерпаних джерел серця й совісти вічної жінки. Крізь павутиння далеких спогадів звиваються ті працьовиті руки мов дві пчілки: вони варять, годують, миють, перуть, садять квіти й городину, розчісують кучері, заплітають коси, виправляють завдання школярів! В руках моєї мами — книжка, невідступна посестра її вічно спрагненого духа. В руках мами — інструменти; спрацьовані пальці добувають ніжне тремтіння струн, а з грудей пливе неповторний голос: дужий, чистий, рівний. В ньому ціла динаміка душі, що рвалася понад ’’суєту” буднів. Чому не було в нас естрад для такого таланту, чому судилося йому замовкнути серед вузьких обставин сірого життя, серед лихоліть скупої долі? Як злий сон шуміли-гриміли страшні події: паци фікація, перенесення в глибину Польщі, роки заслання й туги за рідним довкіллям. Але все це було лише прелюдією до вогнів та буревіїв останньої війни, що впала громом на долю нашого та других народів, десяткуючи та вириваючи нас з корінням і розсіваючи по світу наче перекотиполе. Бадьорі рідні руки! Скільки клунків доводилося вам зв’язу вати й розв’язувати. Скільки разів гірко зароблене добро залишати, улаштовуючи нове життя з нічого; скільки ’’передач” чоловікові в тюрму наноситися, а згодом у далекий Казахстан слати; скільки листів і надії списати, щоби добитися вістки про долю дітей; скільки мужности здобути, щоб відстояти самій свої права, як довелося кидати все і міряти далекі шляхи в Сибір. Тоді, як у багатьох зневіра і відчай притуплю вали тверезу думку і не одна сім’я, лишаючи відчинені двері своєї хати, наче громом поражена, виходила голіруч назустріч зимним вагонам та важкій довгій дорозі на далеку північ, руки моєї мами зуміли спакувати за годину все сутєве свого хазяйства і довезти його, мов чудом, на місце нового життя. Ніде правди діти, вдалось їм захопити й машину до шиття, що стала у пригоді на довгі роки в сибірській оселі обдертим та голим. Так, руки моєї мами, свідки великого життя, а на ім’я йому — любов. Але ота, без цукру та крилатих фраз, без фарисейства й зайвого патосу, любов, до болю тиха, вірна, незрадлива. Зимні сибірські роки, карбували на маминих руках нові взори. Попухлі пальці ліпили цеглу вдень, а вечорами латали одежу сиротам без мами, варили їм, прали, доглядали, повчали. "Може десь там у далекому світі чиясь ласкава рука віддасть цеглинку з того моїм дітям” Волосся мами вкривалося сивиною, туга за дітьми, за чоловіком рвала душу, але її велике серце прямувало певно й незрушимо на дальшу службу 4 НАШЕ ЖИТТЯ, ТРАВЕНЬ, 1978 Руки Матері Бож ої з вівтаря роботи Віта Ствоша. XV ст. Hands of the Blessed Virgin Mary from the altar by Vita Stvosh. 15th century. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
