Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРІЯ ГАЛУН БЛАК ТІТКА АМЕРИКА переклад Марії Струтинської Магів Halun Bloch: Aunt America. New York: Atheneum 1963 Copyright 1963 by Marie Halun Bloch Продовження Лідія глянула вгору. ”Чи не було тут більше дзвонів” спитала. "Так, тіточко”, відповіла Леся. "Тато каже, що були три, але німці вкрали їх під час війни”. Груба линва висіла з-під серця дзвона, аж до землі під ним. Тітка Лідія взяла її в руку і обережно вдарила нею по дзвонові, дзвін зідхнув, лагідно і чисто. Вони стояли, прислухаючись до його голосу, поки він не завмер. Тепер Леся пригадала щось. ”У церковному дворі є дуже старий дуб, що його сам Богдан Хмельницький засадив триста років тому”. Тітка Лідія сіла на вузькій дошці, що була, як лавка, коло дзвона. Вона поклепала рукою на місце біля себе. "Ходи сюди, Лесю, сядь поруч мене. Потім ти покажеш мені те дерево”. "Ми не маємо таких церков, як ця, а Америці”, почала тітка. "Ми маємо українські церкви, але жодної такої старої. Ви дуже щасливі, Лесю, що ви оточені речами нашого народу, його старовинним мистецтвом і місцями, де збувалася його історія, його піснями і казками. Чи ти любиш читати?” Леся глянула вгору на тітку. Це були нові думки. "Так!” — вона крикнула. "Я завжди дістаю ”5” з читання в школі. Це найвища нота”. Тітчині блакитні очі всміхнулися до неї. "Я дуже вдоволена”, вона сказала. "Ти знаєш, наші україн ські казки є кращі, ніж будь-яка іграшка могла б бути. Іграшки нищаться, або ми стаємо занадто дорослі для них. Але старі казки нашого народу якимось чином ніколи не знищуються. Я сама люблю читати їх, а я ж доросла жінка”. Леся опустила погляд на свої руки. До чого тітка зміряла цим говоренням? Що книжка була вартніша за Єленину ляльку? Одна частина її бажала пого дитися. Але інша, сильніша її частина безмовно кричала: "Але я ніколи не мала ляльки!" 3-зовні почулися голоси. "Що могло з ними статися” казав мамин голос. Тітка Лідія посміхнулася до Лесі лукавим поглядом і підвелася з місця. Леся пішла за нею вниз сходами. Внизу, де були всі інші тітка Лідія сказала: "Ми оглядали дзвіницю, Леся й я”. "Ага", сказав тато, "мені здалося було, що я почув голос дзвона, але він був такий слабенький, що я не був певен”. "Леся покаже мені старого дуба, що його засадив Богдан Хмельницький”, заповіла тітка Лідія. Хоча прицерковний ґрунт займав великий простір, дуб Богдана Хмельницького домінував над великою його частиною. Леся простягла руки до його стовбура і те саме зробила Єлена. Все ж, їхні рамена не могли обняти цього великого сукуватого дерева. Вони всі стояли під його розлогим, ще без листим галуззям і дивилися вгору. І подумати, що це дерево було засаджене самим Богданом! Дарма, що це була більш леґенда, ніж певний факт. Леся почулася дивно захищена під цими батьків ськими руками-галуззями. "Дідо дуб”, сказала вона вголос. РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ У ПРИСМЕРКАХ Коли пізно цього пополудня вони повернулися до хати дядька Володка, Анастазія чекала там на них. Вона стояла без усмішки, коли її знайомили з тіткою Лідією. "А, так”, сказала тітка, цілуючи її в обидві щоки, "наші родини були завжди в приятельських взаєминах”. Обличчя Анастазії заясніло. "Ваша мати і моя бабуня ходили разом у школу”, сказала вона. Тепер обізвався тато: "Якщо йдеться про те, вони були також на весіллі одна одної”. Тітка Лідія засміялася захоплено. Анастазія видимо вагалася, наче б вона на щось рішалася. Тоді вона заговорила: "Лідіє, я прийшла прохати вас зро бити мені одну велику річ”. Тітка Лідія сіла і питально дивилася на неї. "Нам народився синок, ви, може, чули”, про- довжала Анастазія. "Він ще не хрищений. І ми собі думали — мій чоловік і я...” Анастазії важко було докінчити речення. Тітка Лідія помогла їй: "Ви собі думали, що бажали б мати мене за хрищену маму? Чи це так?” вона м’яко сказала. Продовження буде 16 НАШЕ ЖИТТЯ, ТРАВЕНЬ, 1978 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
