Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
УТЕЧА ВІД ДІЙСНОСТИ (Замість репортаж у) Від’їжджаючи у вересні минулого року до Ар ґентіни після чотиромісячного перебування в Пів нічній Америці, я обіцяла, на прохання, редакторки "Нашого Життя” написати про мої враження. Тоді здавалося мені, що не важко буде зібрати все пережите, описати його й цим скоренько дотримати даної обіцянки. Одначе, повернувшися до Арґентіни, я побачила, що не так легко, як думалось тоді, реалізувати мою обіцянку. Проходили місяці й я ніяк не могла ’’склеїти” щось путнє, а щоважливіше — цікаве для читачок журналу. Недотримання обіцянки з кожним днем більше мучило мою совість. Не люблю неточности й н^словности, ці риси не мені питомі, а виходило немов би навпаки. Видно, усьому в житті призначений свій час. Одного недільного пополудня я й написала під нерозгаданим поштовхом щось у роді синтези моїх вражень, придумавши для них раціональний наголовок ’’Утеча від дійсности”. Поки прийду до теми, мушу признатися, що я написала про свої спостереження й враження з пере бування у вас майже зразу повернувшися додому на 18-ти сторінках машинодруку. Прочитала їх на Ширших сходинах Союзу Українок, де зібралося більше сотки слухачів (як на Арґентіну — це дуже ЛІДІЯ ТАУРИДЗЬКА СВІТЛАНА КУЗЬМЕНКО ОБЛУДНА ТЕЧКА (З розповідей інспектора народніх шкіл у діяспорі) Повернувшися з відрядження, я застав листа з Нової Талалаївки. Писав мені мій добрий знайомий, директор новоталалаївської кредитівки Теодор Лапка, що з огляду на стан здоров’я відійшов головний редактор новоталалаївського літера турного журналу "До вершин”, і вони пошукують від повідної людини, що могла б прийняти цей пост. Далі в листі він запитував, чи я б не погодився перебрати течку головного редактора, якщо не на постійно, то принаймні на час моєї літньої відпустки, тобто на три місяці, поки хтось відповідний трапиться. Мушу признатися, що редакторська праця чомусь вабила мене здавна, а тому, не довго вагаючися та порадившися з дружиною, я вирішив прийняти редакторство на три місяці. ”А там буде видно...” — міркував я, бо вже й так, від якогось часу подумував про зміну своєї інспекторської праці на якусь спокійнішу. На швидку руч спакувавши конечні речі, ми з дружиною за два дні були в дорозі до Нової Талалаївки. Там уже на нас чекало чистеньке затишне помешкання з двох кімнат і кухні, напроти парку, від якого до редакції було десять хвилин ходу. На другий день, о дев’ятій годині ранку, я в товаристві Лапки прибув до редакційного бюра. Нас багато), а дехто з тих, які постійно критикують, навіть висловили мені признання. Хтось зауважив, що ще ніколи не вислухав півторагодинної доповіді з таким зацікавленням і не втомився її змістом. Скажете, що це хвальба, — ні, це просто виправдання. Бо те, що зацікавило наших людей, напевно навело б нудьгу на читачок "Нашого Життя”. Чому?, — запитаєте. Я ж описала все те, що вам усім видається буденним, таким звичайним, що годі про це писати й витрачати час на прочитання його. Ось, наприклад, я з захопленням писала про американські ”гай-веї”, якими так вигідно їдеться, дотримуючися належного порядку. Для вас це частка вашого буття, а для мене — перша втеча від дійсности, серед якої я живу. Далі йшов добробут в упорядкованій країні й та стабільність гроша, на яку ви нарікаєте, коли він девальвується на центи. Ви не повірили б, що спочатку я не хотіла брати центів із здачі в крамницях, бо в Арґентіні їх давно немає в обігу. Коли в своєму репортажі я з захопленням описувала здобутки українців у Канаді й Америці, то в декого блистіли очі від сліз. З подивом я розказу вала про ваші чудові стилеві церкви, мистецьки розмальовані та різьблені іконостаси. Про повні людей церкви, не зважаючи на вакаційний час. Про кількість Богослужень в неділю в кожній церкві. Для вас це звичайна річ, для мене це була втеча від дійсности. Бо, щоб на час прибути на "десятку”, єдину недільну відправу в нашій катедрі в Буенос- Айресі, я мушу виходити вже пів до дев’ятої рано, зустрів біля входу редактор літературного відділу журналу Бузиновський. Він заопікувався мною і повів знайомитися з іншими редакційними працівниками. Перед секретаркою бюра пані Лялею лежали стоси паперу. Вона брала їх один по одному і, кладучи біля себе ближче та уважно вдивляючися у взятий папірець, завзято вистукувала на друкарській машинці. Деякий час ми приглядалися її праці, поки вона помітила нас і мило посміхнулася. Бузиновський познайомив нас, ми обмінялися кількома словами чемности, як це загально водиться в таких випадках, і пішли далі, а машина знову затарахкотіла ще швидше та голосніше, під вправними пальцями. — Наш скарб, — сказав Бузиновський, хитнувши головою в бік секретарки. — Точна і працьовита. Вона виконує три чверті всієї редакторської праці. Я не встиг висловити свого подиву, бо ми вже підійшли до редакторів спортової та жіночої сторінок. їхні столи стояли поруч під вікном. Далі сиділи редактори політичноїта мистецької сторінок, хроніки, рецензент міських імпрез та критик. Стіл адміністратора, від якого як я довідався, залежало "бути чи не бути” журналові, стояв у кінці залі, під стіною, на якій були попришпилювані кілька календарів, три листки з гороскоповими звідомленнями, собаче вухо та заячий хвіст. Ми підійшли в той час, коли адміністратор стояв, нахилившися над столом, пильно приглядався до заклеєних листів, що простягалися рядочком від одного кінця стола до другого. Він не звертав на нас жодної уваги, хоч ми стояли зовсім поруч. Подивившися уважно яку хвилину-дві на листи, він НАШЕ ЖИТТЯ, ТРАВЕНЬ, 1978 11
Page load link
Go to Top