Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У РЯДАХ КООПЕРАЦІЇ (Над свіжою могилою Стефанії Савицької-Матчак) Серед представників покоління, що тепер відходить, маємо багато талановитих господарських діячів. Бо ж господарська відбудова нашої країни в час між обома світо вими війнами знайшла багато ентузіястів. Цьому завдячуємо те "господарське чудо”, яким стало економічне пере родження нашого села та й скромні початки нашого промислу. В їх рядах було багато жінок. Може й не вибивались вони в передові лави, не очолювали економічних установ. Але вони були щирими прихильниками кооперації й допомагали цю ідею поширювати по селах. В кооперативній секції Союзу Українок працювали свідомі кооператорки, які практично вишколювали інструкторок. Без тієї підготовної чи низової роботи наша кооперація не мала б тих умов розвитку в такому короткому часі. Були між тими кооперативними діячками також світлі уми, що вміли економічно думати й аналізувати. Вони проявили своє вміння тоді, коли розпочалися спроби виробничої кооперації. Це найтрудніша форма кооперації взагалі і тому не могла вона дати такого висліду, як споживача. Тим більше заслуговє на увагу кожен почин і кожна постать, що вкладала туди свою ініціятиву і творчу думку. Недавно ми провели в останню дорогу таку одиницю й її життєвому шляхові присвятимо ці рядки. Стефанія Савицька народилася в Перемишлі 15 липня 1891 р. Її батько був дяком при катедрі і в цій багатодітній родині (четверо дівчат і два хлопці) скоро проявились музичні зацікавлення. В цій родині всі співали й любили музику. Активно проявилось воно щойно в дальшому поко лінні, з якого вийшов Роман Савицький, відомий засновник Українського Музичного Інституту в Америці. Сама Стефанія любила спів. В дівочих роках вона брала участь у шкільному хорі і не раз виконувала сольову точку на шкільному концерті. Середньою школою став для неї Інститут для дівчат із його ліцеєм. Атмосфера тієї школи, яку створила директорка Марія Примівна, була дуже відповідна для дівчат того часу. Патріотична настанова, у сполуці з мистецькими ціннощами у вихованні була власне тим пригожим ґрунтом на якому виростали молоді душі. Тут і почалася приязнь Стефи Савицької з Ольгою Левицькою, пізнішою Басараб. їх з’єднали не тільки вік, спільні заці кавлення, але й факт їх сирітства, бо Ольга ще дитиною втратила матір. Дівчата мріяли про вищі студії. Це було тоді мало доступне та ще й для дівчат, круглих сиріт, бо в міжчасі помер і батько Стефи. Але знайшлися добрі люди в родині, що вийшли назустріч тому бажанню. І хоч не повний уні верситет, то все ж певну спеціялізацію дав їм обом одно річний курс Торговельної Академії у Відні. Цей рік означав для них дуже багато. У Відні знаходився тоді дружній гурт студентів та й не бракувало декілька колишніх інституток. Життя у великому місті з його добірними театрами і концертами поширило їх горизонт. Повернувшися до краю, обидві дівчата пішли працювати. В українських господарських установах вони познайомилися відразу з економічними проблемами україн ського суспільства. Так само захоплювали їх тоді бурхливі події студентського життя, що зосереджувались коло боротьби за український університет. Це був час, коли творилися ’’Січі” і "Соколи", а при Українських Січових Стрільцях постала дівоча чета. В цій останній знайшлася одна з них — Ольга Левицька (тоді ще незаміжня). Стефі Савицькій відрадили це з огляду на її делікатне здоров’я. Вибух 1 світової війни знов получив обох дівчат у Відні на еміґрації. Тут Ольга Левицька, одружившись із інж. Дмитром Басарабом, пережила внедовзі велике горе, коли на італійському фронті згинув її чоловік. Стефа осталась підтримати свою подругу й була вдоволена, коли та знайша потіху у громадській праці. Немов для пам’ті свого чоловіка вона віддала всю свою увагу виздоровцям і калікам по віденських шпиталях, що лежали там, покинуті й самітні. А Стефа Савицька утримувала зв’язки з рідним краєм. І так під час одного перебування у Львові у 1917 р. вона стала співосновницею нової жіночої організації — Союзу Українок, що постала на місце колишньої Жіночої Громади. А в 1920 р. удалось гуртові жінок, в якому вона теж була, заснувати Український Жіночий Союз. Це було перше жіноче товариство поза межами батьківщини, що пізніше відіграло видатну ролю в українському жіночому рухові. У 1921 р. Стефанія Савицька повернулась на постійне до Львова. Тут поруч своєї заробіткової праці (вона стала книговодом у польській нафтовій компанії) стала працювати також у громаді. Її зацікавлення спрямували її тепер в економічний сектор. У Львові існувала вже 20 років (заснована 1902 р.) кооператива "Труд”, яка провадила кравецьку робітню і займалась вишколом кравецьких сил. Кооператива була власницею кам'яниці в Ринку ч. 39. Не зважаючи на довгі роки праці і власне приміщення, робітня не розвивалась і цей факт застановив молоду економічну силу. Вона ввійшла до Надзірної Ради. Та не обмежилась тим. При Союзі Українок, до управи якого вона ввійшла, з її ініціятиви постала у 1923 р. кооператива ’’Українське Народне Мистецтво". У цьому творі перехрестились її замилування. Стефа любила і цінила українську вишивку і, відчуваючи її значення, заба жала її використати для збуту. Вибрала для того коопера тивну форму, як єдину можливу в тих умовинах. НАШЕ ЖИТТЯ, БЕРЕЗЕНЬ 1978 7
Page load link
Go to Top