Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВІДГУКИ Шановна Редакціє! Число "Нашого Життя” з січня, в якому Любов Калино вим порушує справу академій та святкувань річниць слав них людей та подій прийшло у наше місто якраз тоді, як ми з жалем мусіли зрезиґнувати з заплянованої академії в честь Тараса Шевченка. Не вдалося нам цього року зорга нізувати її і ми всі дуже над цією справою боліли. Бо якже так вперше від часу, коли ми тут осіли не відбудеться тра диційна академія в честь нашого Кобзаря. А причини того дуже звичайні. Минулого року це свято відбулося у пів- порожній залі і принесло значний фінансовий дефіцит. Цього року ніяк не можна було "зліпити” програми. Ми усвідомили собі те, щоби зібрати потрібне число публіки треба мати якихось незвичайних виконавців програми. Люди прийшли б якби співав Плішка, або може ще хтось дуже відомий чи популярний. Тепер у нас ідуть розмови. Не можемо забувати наших визначних людей, треба згадувати пам’ятні річниці, але питання як? Що робити щоб заохотити молодь до участи в таких імпрезах. Ми прийшли до переконання, що такий стан євиспідом невластивого підходу від літ. Якби дотеперішні академії були цікаві, якби в них виступали молодші, якби вони самі взялися приготовляти щось не в дуже вже "оклепаній” формі то може тоді цікавились би такими імпрезами. Поки що у нашому місті (просимо не подавати де саме) є досить велика громада українців і напевно можна б її зібрати коли б дати щось живого, що йде з духом часу, хоч очевидно спирається на традиції. Що саме того не знаємо. Сподіє мося, що фейлетон пані Калинович може викликати обурен ня, але можливо він дасть почин до якоїсь свіжої ініціятиви, щоб святкувати чи відзначати річниці у цікавійшій живій формі. Ми чули, що в одній місцевості святкували 22 січня бен кетом. Чи це властиве і добре — не знаємо, але може та форма відповідає краще стилеві життя. Нам подобалася в наприклад форма панелю на теми про Т. Шевченка, але обов’язково з участю молодших. А, може, театральна виставка? Цікаво чи не добре було б відкрити на ту тему дискусію хто піддасть добру думку? Ю лія Чарковська Україна моїх блакитних днів (У ривки*) ГЕТЬМАНИ У дядька Раді стіни кімнат були обвішані портретами гетьманів: всіх сорок п’ять славетних українських мужів. У жупанах і в святковому одязі, у руках булави, обсипані алмазами, як у султанів. Богдан Хмельницький у високій бобровій шапці, прикрашеній двома павиними пір’їнами; Сагайдачний з обличчям ченця; мужній Дорошенко із запорізькими вусами; Полуботок — останній український гетьман, замучений Петром І в казематі Петропавлівської фортеці в Петербурзі; ясновельможний Мазепа з розумним і надхненним обличчям як у поета. Що збереглося до наших часів з його палацу? У XVIII сторіччі Батурин був зрівняний із землею полками Мєншікова. Навіть від славного палацу Розумовського, куртизана Катерини II (палац збудував італієць Джіякомо Ґваренґі у XVIII ст.), нічого не залишилося, крім високих мурів з великими дірами від вікон та воріт, що ведуть у липовий парк. Ще так недавно після великої пожежі селяни докінця пограбували будову, винісши з палацу рештки мідяних прикрас, мармур із печі та коване залізо. Із напівзруйнованого балкону погляд сягає аж на другий берег Сейму і губиться в розлогій долині. 28 жовтня 1708 року гетьман Мазепа приняв Карпа XII у Горках, 9 кілометрів від Новгороду. Тут пізніше у Дехтярівці була головна квартира Карпа XII після злучення із військами Мазепи. А в таємному діловому контакті він перебував із шведським королем, починаючи від 1703 року. То була трагічна війна, що заважила на всій історії України. Чайка скиглить, літаючи, Понад шляхом плаче... — співав Мазепа у своїй поемі. Так плакав наш великий ОЛЕКСА ГРИЩЕНКО гетьман над нещасливою долею чайки-України, своєї батьківщини. Я малював свій етюд під липами, біля пахучих кущів бузку. Малюючи, забував про все. Тільки слова маляра з Петербургу не сходили мені з думки: "У мистецтві перш за все треба відваги”. МАРТИНОВСЬКИЙ Я був улюбленцем тітки Марфуші. Щоразу під час свого перебування в Кролевці тітка Марфуша посилала мене на закупи тютюну. Через сад, крізь вилам у загорожі, я біг за понюшкою міцно затискаючи в долоні тітчиного п’ятака. Мартиновський мешкав у чудній, кривобокій хатині, — "хатинці на курячій ніжці”, як говориться в українських казках. Ріг її вгруз у землю, призьба сховалася в траві; двері відчинялися з довгим приглушеним скрипом на дві ноти. Із темних сіней бив у ніздрі тютюновий дух, змішаний із пахощами полину і трав. Крізь віконця ледве пробивалося світло. Чистота в хаті була надзвичайна. На дбайливо побілених стінах, як трапляється і в Еспанії, випиналися темні балки. Високий стункий дід з білим, як місячне сяйво, волоссям, безшумно ступав по нерівній долівці, залитій глиною. У його постаті й рухах було щось із надреального. Старий брав із мідної ступки порошок, зважував на маленьких терезах і загортав у ріжок із рожевого паперу. Тим часом з глибу саду його старенька вже кликала мене тонко-співучим голосом: насипала мені в картуз малини, а в кишеню засунула золотих солодких грушок. Вдома я віддавав тітці Марфуші її дорогоцінну понюшку, разом із копійчаною здачею, яка, проте, завжди залишалася в мене як подарунок. 16 НАШЕ ЖИТТЯ, БЕРЕЗЕНЬ 1978 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top