Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Тільки між нами і телефоном ... НАШІ ДІТИ, СТИПЕНДІЇ І... СТУДІЇ РОСІЙСЬКОЇ мови. Недавно появились оголошення в нашій пресі про стипендії з різних джерел. Тільки одне з них виразно зазначило, що стипендії призначені для тих студентів, хто бере або братиме на університеті курси з україністики. Проблему наших стипендій і наших дітей чи внуків заторкнув, під час вечері в моєї дочки, один знайомий професор П., історик. В його університеті є славістичний відділ, на якому є курси з української літератури або мови, як і з інших слов’янських. Поо- фесор П. розповідав, як часто йому оповідають йоїс колеґи про студентів українців. Звичайно хоч поло вина кожної кляси з російської мови чи літератури — це студенти українського походження. Деякі з них знають українську мову добре, деякі тільки трохи. Вони спочатку мають дуже задоволені міни, бо знають майже всю російську азбуку, а часто розу міють слова. Ось вони і вважають, що їм легко буде вчитися чужої мови. Пізніше вони бачать, що полягати на своє знання української мови ще не досить. І тут дві дороги стеляться перед більшістю з них. Одні все вимовляють і читають в більшості з україн ською вимовою. Другі солідно працюють і насилу таки перехоплюють російську вимову. Та викладачі славістичного відділу часто сміються з тих українців, що конечно хочуть брати російські курси. Мова тут не про тих, які плянують спеціялізуватися у славістиці чи русистиці, тільки про тих, що вибирають біологію, фармацію чи інженерію, і потрібно їм будь-яку мову чи літературу брати. Дуже часто, коли їх питати, чому не беруть українських предметів, то студенти досить змішані. Одні хочуть якусь ’’важливішу” мову, чи більше ’’славну”, другі хочуть прямо відсепаруватися від усього пов’язано го з домом, батьками, школою українознавства і т. п. А як на університеті вивчати щось українське?! — "Пані Любо, зустрів я дочку своїх знайомих, що вже 2 роки вивчає російську мову й навіть живе в т. зв. російському домі, себто бурсі, в якій мають вживати російську мову між собою. Уявіть собі, ’’Наташа” (бо так її там звуть) вже розмовляючи зі мною калічила українську мову, бо до батьків рідко їздить, української мови не вживає і так ’’довчилась”. — ’’Пане професоре, Ви ж не кажете, що українці не повинні вивчати інших мов” — запитала я. — ’’Навпаки. Якнайбільше повинні, для власного розвитку. Але повинні добирати їх відносно до своїх потреб і здібностей. Деяким більше потрібне буде знати німецьку мову, декому еспанську, чи китай ську і т. п. Майбутні славісти, чи історики східньої Европи повинні брати різні слов’янські мови. Але ті, які чужої мови не потребують, або здібностей до мов не мають, не повинні втікати від мови своїх батьків та дідів. Дуже часто наші студенти вибирають російську мову не з інтелектуальних потреб чи заці кавлень, тільки з лінивства, вигоди, з помилкового враження, що їм це легко піде. Правда, бувають інші випадки. Один професор російської мови був проти того, щоб на університеті, де він викладав, відкрилися курси української мови, бо, як казав, тоді половина його студентів україн ського походження покине його курси.” —”А хіба ж їм краще було б брати українську мову?” "Пані Любо” — казав професор П. — ’’чому б їм не вдосконалити своєї української мови? Чому б не довідатися більше про українську літературу чи історію? Навіть найкращі школи українознавства не можуть їм дати вичерпного знання. Для інтелігент них одиниць з університетською освітою потрібне на такому самому рівні й знання культури свого походження”. — ’’Згідно з вашими спостереженнями, чи стипендіяти УНС чи інших наших установ, діставши від українців стипендію, є більше зацікавлені студіювати українські предмети?” — ’’Таки ні! Часто вони навіть до українських студентських клюбів не належать. Дивує мене, що наші установи не дають першенства саме тим студентам, які серйозно зацікавлені у своїм ’’корені” й беруть українські курси. Зате багато з наших стипендистів радше беруть російські курси і тим посилюють ці курси й переконують університетську адміністрацію, що ці предмети дуже популярні (серед українців!). Крім того ми знаємо, що часто ці предмети викладать особи з Дуже одностороніім знанням, які ’’перевчать” наших молодих студентів, що мова й історія України починається аж у 14 столітті, а література, то навіть аж у 20 ст. Ще минулого листопада на одному відомому універ ситеті професор історії заявив у клясі, точно цитуючи відомий указ, що таки України нема, не було й не буде... І такі й подібні твердження даються нашій молоді за гроші наших установ, коли наші стипендисти радше вибирають курси з російських ділянок, як з українських!” — ”Це давній комплекс меншевартости, пане професоре?” — ’’Давній, на жаль, і ще тут не викорінений!” Любов Калиновим 14 НАШЕ ЖИТТЯ, БЕРЕЗЕНЬ 1978 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top