Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПРОДОВЖУЮ ДИСКУСІЮ СОФІЯ НАУМОВИЧ Не "відкрию Америки", коли по ставлю на одне з перших місць ук раїнського літературознавства Марту Тарнавську, ряд статтей якої у "Сво боді”, "Нашому Житті” "Сучасності” читаємо з захопленням. Вона так ре- чево з’ясовує причини занепаду нашої літератури на еміграції, що зайво й до давати будь-що. Хіба одне: слід заки нути нашій пресі та культурницьким установам, що вони, хоч і розуміють потребу зарадити цьому лихові, то якось не дуже поспішають з тим бо ротися. А тим часом "потреба великая єсть”, бо коли наші люди люблять по слухати рідну пісню й музику, погля нути на молодецькі танці, потруди тися на український фільм чи п'єсу, то з нашою книжкою справа майже без надійна. Адже треба видати гроші на таку некорисну річ, як задрукований папір, знайти час на її прочитання, а ві домо ж, коли телевізор у хаті, а в ньо му безперервно йдуть "любовні” чи кримінальні "історії”... Та ще й з пере конанням, нашептаним невідомо ким, що українські книжки "нецікаві”, такі "відірвані від життя”, такі "ідеалістич ні", що просто таки ”не можна їх чита ти”. І не думайте, що це очорнювання наших "останніх могіканів” — читачів! Наш читач напевно кидався б на кож ну українську книжку, коли б ми їй на дали справжньої ваги. Коли б наша преса, журнали, зокрема ж такий, як ’’Українська книга” Б. Романенчука, зу міли, ще перед випуском книги, її на лежно представити, коли б її продаж попередило прилюдне обговорення, і коли б, замість заяложених рецензій з підбором завжди тих самих прикмет ників, у нашій пресі появлялися б лі тературні аналізи, як їх робив І. Фран ко чи С. Єфремов, тоді кожна книжка перестала б бути ’’задрукованим папе ром”. Очевидно, такого літературного критика, який прочитав би книжку ці лістю (а не тільки вступ і написи на об кладинці), який умів би цінні твори від сіяти від графоманії (на жаль, так вибуялої на еміграції) і мав би відвагу це прилюдно висловити, — треба б оп латити і на це немає ради. Але при цьому треба б і доброї волі видав ництв, щоб дали у своїх "органах” бо дай стільки місця літературі, що їх да ють описам всіляких "несподіванок” і "академій”. Чималу ролю могли б тут відіграти наші культ-освітні това риства, які заохочували б своїх членів читати книжки, як це робить СФУЖО зі своїми "книголюбами”, — відповід ними доповідями, читанням уривків, показом чи базаром книжок (а не тіль ки вишивки і кераміки)!. Це набагато підняло б рівень товариства, а зокре ма воно притягнуло б нашу інтелігент ну молодь, якої вже не заманити ні ва рениками, ні фолкльором. Марта Тарнавська пише про май же неіснуючих наших меценатів. Вони існують, тільки важко їм з’ясувати різ ницю між вічними і проминальними вартостями. Хоч які гарні наші танці і пісні — вершком була Державна ка пеля Кошиця — то все ж вони діють радше на сучасників, а якщо мова про чужинців, то на нижчі суспільні про шарки. Вищим треба української наукової книжки. Та коли на такі многолюдні й коштовні виставки, поїздки і фестивалі, про які ввесь час читаємо в пресі, знаходяться україн ські гроші й меценати, то на книжку, та ще й наукову, їх покищо обмаль. Правда, існують винятки. Кільканадцять років тому був розписаний заходами наших церков них і наукових кіл конкурс на повість із життя Митрополита Кир Андрея Шеп- тицького. Нагорода за найкращий твір мала становити 1,000.00 дол. Це й спокусило деяких письменників опрацювати цей важкий сюжет у рома нізованій формі та вислати його на адресу організаторів. На жаль, досі не має згадки в нашій пресі, чи жюрі, в якому були теж українські священики, розглянуло, чи признало комусь на городу, чи може зліквідувало цей кон курс. Але в такому разі повинно було повідомити про те і тих письменників, які напрацювалися над розв’язкою свого нелегкого завдання, і україн ську громаду, яка чекала і сподіва лася отримати повість з життя Вели кого Митрополита... Коли така важка справа з україн ською літературою рідною мовою, то що тоді говорити про переклади на ших клясиків на чужі мови, чим саме й повинна зайнятися еміґрація? Два при клади могли б нас переконати, що чу жинці радо сприймали б у своїй мові твори українських клясиків, знаходя чи в них високу літературну якість. На стільки високу, що наприклад, фран цузький переклад "Камінного госпо даря” Лесі Українки сприйняли фран цузькі й швейцарські професори як якесь "об’явлення”. Перші поручили його сорбонській драматичній студії для можливої постановки на сцені, а другі включили його в "Антологію Дон Жуанів”, що саме має появитися. Інший приклад: на недавній кон ференції на Сорбонні "День Івана Франка”, зорганізований спільно Сорбонною й УВУ, французькі "порівняльники” зацікавилися Фран ковими драмами і комедіями, деякі з яких доповідачка порівняла до Ґарсія Льорки (Франкове "Украдене щастя” перекликається з "Кривавим весіл лям” Ґарсія Льорки, та Марселя Паньоля (його "Топаз”, це франковий "Учитель”). На жаль, у нас досі немає перекладів ні Франкових драматич них, ні епічних творів, а що вже гово рити про поетичні! Здається, цих кілька прикладів вистачають для наших майбутніх меценатів (я вірю, що й такі знайдуть ся!), щоб усвідомити важливість пе рекладів української літератури на чу жі мови. Це очевидно не тільки не пе решкодило б видаванню політичної публіцистики чужими мовами, але як раз навпаки: збільшило б зацікавлен ня серед чужинного літературного й наукового світу й до наших визволь- нополітичних проблем! При вмілій і наполегливій кампанії Гарвардського центру, знайшлося ба гато меценатів, які зрозуміли вагу українського наукового осередку, чи може заімпонував їм сам Гарвард, — причини не важливі. Основне, що ці меценати уфундували цю українську наукову станицю в Америці. УКУ й УВУ мають теж своїх меценатів, але їх знач но менше. Чи діє тут почуття нашої "традиційної" меншевартости, — краще, мовляв, відділ при американ ському, як незалежний український університет, — не знати, але, мабуть, проплине чимало води в Ізарі й Тібрі, поки переборемо всі наші ком плекси... Знаходяться серед нас уже й меценати малярства (Фундація Шафранюків), народнього мистецтва (Музей СУА), співу-музики (концерти заходами установ), але для видання книжки все ще меценатів обмаль, вони П р о д о в ж е н н я на с т о р . 26. НАШЕ ЖИТТЯ, БЕРЕЗЕНЬ 1978 9
Page load link
Go to Top