Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
БАТЬКИ І ДІТИ (Слово на панелі ’’СЬОГОДНІШНЯ НАША ДИТИНА - МАЙБУТНЄ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ” (Під час 18 конвенції СУА) Заздалегідь зазначую, що я не хочу бути Кас- сандрою, але б’ю в барабан тривоги. На жаль, не вдалося мені через різні причини, зібрати статистич ні дані, що наглядніше говорили б, ніж я це тепер мо жу зробити. Отож, як глянемо відкритими очима на те, що діється тепер у нашому суспільстві, то страх нахо дить, бо ми сьогодні стоїмо перед великим запитом — чи буде ще майбутнє українського народу за 10 - 20 років? Обов’язок батьків є виховати своїх дітей на здо рових (психічно й фізично) характерних, вартісних людей. Щоб цього досягти, ми, українські батьки тут в Америці, мусимо виховувати наших дітей на україн ських американців. А це нелегка справа. Бачимо молодих українських батьків, які з діть ми розмовляють по-англійському. Щойно, коли дитина підросте, і материні товаришки-українки записують своїх дітей до світлички, тоді й ця мати веде туди й свою дитину. Дитина не вміє розмовля ти українською мовою, навіть не дуже її розуміє. Мати далі висилає дитину до світлички, щоб вона навчилася по-українському говорити. Сьогодні ба чимо такі явища: у світличці вчительки звертають увагу старшим дітям, щоб розмовляли по-україн- ському.бож це українська світличка, а за дверми, де матері чекають на своїх дітей, розмова між ними ведеться англійською мовою. Не тільки те, але, коли діти виходять із світлички, матері при дітях говорять між собою по-англійському. Бачимо батьків під до мівками, які між собою говорять по-англійському, а коли ж дитина заговорить не по-українському, чує мо: Speak Ukrainian! Напевно багато з нас читали про штрайк учи телів у Клівленді. Кожний, хто читав це, спочатку під- сміхнувся, але чим далі читав, тим сумніше йому ста вало, бо. здається, чи не по всіх українських осеред ках могло б таке статися. Бачимо таке явище: школа українознавства, чи виховники, улаштовують сходини батьків, бо треба наладнати чимало пекучих справ, але прийде 10-15 батьків. Відбуваються дитячі імпрези, як, напри клад, ’’День матері” і на ціле новацьке гніздо прий шло 6 матерей. Ось для належного відсвяткування матури засновується батьківський комітет. На сходи нах бачимо менше як 50 відсотків батьків. Бачимо наші церкви в неділю. Скільки батьків приходить на Службу Божу з родиною? Скільки молодих батьків приводить своїх малих дітей до цер кви? Скільки батьків христиться так, як наш обряд велить? Скільки батьків бере участь у Службі Божій, а не стоїть за порогом? Бачимо національні свята — публіка старша, молодих лиць майже не видно, поза тими, які мусять виступати. Бачимо запляновані про гулянки, які не відбуваються, бо нема чим завезти дітей. Чуємо як навіть у стадії плянування діти ка жуть, мама або тато не можуть нас взяти, бо не ма ють часу. Бачимо в метрополії Нью-Йорку аж 60 ґрадуан- тів із Шкіл українознавства. Зі світлички ’’ґрадуує” 14 дітей, восени до садочку Рідної Школи записано аж 5 дітей. Бачимо як у всіх наших молодечих організаціях вписи зменшуються з кожним роком. Бачимо скрізь щораз менше наших дітей, бо їхні батьки віддалю- ються від осередків. Навівши такі приклади, приходить час задума тися над цими явищами. Мусимо запобігти цьому збайдужінню, батькам треба допомогти зрозуміти, що саме вони незаступні у вихованні своїх дітей. Коли батьки не прикладуть уваги цій справі, то й україн ські організації самі не зможуть виховати їхніх дітей. Нинішні батьки бояться, або не вміють, або сором- пяться виховати дітей в українському дусі, а вимага ють від усіх українських організацій, щоб вони зро били цю роботу за них Отож, щоб мати цей український дух, треба защепити любов до українства, а це значить в першу міру, знати свою мову. Коли батьки самі не вдоско налюють своєї рідної мови, то й жодна організація навіть за шість годин у тиждень не зможе її навчити їхніх дітей. Вислухання лекцій не заступить знання розмовної мови, яке мусить їй дати рідна хата. Чи проблема не лежить у тому, що більшість на ших молодих батьків мають покінчені вищі амери канські школи, а рівень знання української не дорів нює англійській? Чи не тут завдання наших органі зацій, до яких ці батьки належать, допомогти їм під нести рівень і знання української мови. Очевидно, з боку батьків мусить бути охота до праці над собою. У вихованні дітей батькам допомагає середо вище. Не тільки батьки хочуть бачити, що є ще інші, які подібно думають, але й діти мусять бачити, що вони не одинокі, що є інші діти, також двомовні, що навчаються в суботніх українських школах, нале жать до українських молодечих організацій і т. д. Середовище для наших дітей творимо ми всі. На жаль, тут в Америці т. зв. extendend family майже не існує. Молодші Генерації мають дуже мало зв’язків із старшими й навпаки. І не багато молодих батьків ма ють когось, хто передав би їм ті традиції й обряди, що так потрібні для створення того своєрідного середовища. Треба лише поговорити з дітьми й довідаєтеся, що чим раз менше молодих родин святкують чи під готовляють Свят-Вечір за старим чи новим кален дарним стилем. Часто почуєте, що на Різдво є обід у Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
