Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
БАТЬКИ І ДІТИ (Слово на панелі ’’СЬОГОДНІШНЯ НАША ДИТИНА - МАЙБУТНЄ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ” (Під час 18 конвенції СУА) Заздалегідь зазначую, що я не хочу бути Кас- сандрою, але б’ю в барабан тривоги. На жаль, не вдалося мені через різні причини, зібрати статистич ні дані, що наглядніше говорили б, ніж я це тепер мо жу зробити. Отож, як глянемо відкритими очима на те, що діється тепер у нашому суспільстві, то страх нахо дить, бо ми сьогодні стоїмо перед великим запитом — чи буде ще майбутнє українського народу за 10 - 20 років? Обов’язок батьків є виховати своїх дітей на здо рових (психічно й фізично) характерних, вартісних людей. Щоб цього досягти, ми, українські батьки тут в Америці, мусимо виховувати наших дітей на україн ських американців. А це нелегка справа. Бачимо молодих українських батьків, які з діть ми розмовляють по-англійському. Щойно, коли дитина підросте, і материні товаришки-українки записують своїх дітей до світлички, тоді й ця мати веде туди й свою дитину. Дитина не вміє розмовля ти українською мовою, навіть не дуже її розуміє. Мати далі висилає дитину до світлички, щоб вона навчилася по-українському говорити. Сьогодні ба чимо такі явища: у світличці вчительки звертають увагу старшим дітям, щоб розмовляли по-україн- ському.бож це українська світличка, а за дверми, де матері чекають на своїх дітей, розмова між ними ведеться англійською мовою. Не тільки те, але, коли діти виходять із світлички, матері при дітях говорять між собою по-англійському. Бачимо батьків під до мівками, які між собою говорять по-англійському, а коли ж дитина заговорить не по-українському, чує мо: Speak Ukrainian! Напевно багато з нас читали про штрайк учи телів у Клівленді. Кожний, хто читав це, спочатку під- сміхнувся, але чим далі читав, тим сумніше йому ста вало, бо. здається, чи не по всіх українських осеред ках могло б таке статися. Бачимо таке явище: школа українознавства, чи виховники, улаштовують сходини батьків, бо треба наладнати чимало пекучих справ, але прийде 10-15 батьків. Відбуваються дитячі імпрези, як, напри клад, ’’День матері” і на ціле новацьке гніздо прий шло 6 матерей. Ось для належного відсвяткування матури засновується батьківський комітет. На сходи нах бачимо менше як 50 відсотків батьків. Бачимо наші церкви в неділю. Скільки батьків приходить на Службу Божу з родиною? Скільки молодих батьків приводить своїх малих дітей до цер кви? Скільки батьків христиться так, як наш обряд велить? Скільки батьків бере участь у Службі Божій, а не стоїть за порогом? Бачимо національні свята — публіка старша, молодих лиць майже не видно, поза тими, які мусять виступати. Бачимо запляновані про гулянки, які не відбуваються, бо нема чим завезти дітей. Чуємо як навіть у стадії плянування діти ка жуть, мама або тато не можуть нас взяти, бо не ма ють часу. Бачимо в метрополії Нью-Йорку аж 60 ґрадуан- тів із Шкіл українознавства. Зі світлички ’’ґрадуує” 14 дітей, восени до садочку Рідної Школи записано аж 5 дітей. Бачимо як у всіх наших молодечих організаціях вписи зменшуються з кожним роком. Бачимо скрізь щораз менше наших дітей, бо їхні батьки віддалю- ються від осередків. Навівши такі приклади, приходить час задума тися над цими явищами. Мусимо запобігти цьому збайдужінню, батькам треба допомогти зрозуміти, що саме вони незаступні у вихованні своїх дітей. Коли батьки не прикладуть уваги цій справі, то й україн ські організації самі не зможуть виховати їхніх дітей. Нинішні батьки бояться, або не вміють, або сором- пяться виховати дітей в українському дусі, а вимага ють від усіх українських організацій, щоб вони зро били цю роботу за них Отож, щоб мати цей український дух, треба защепити любов до українства, а це значить в першу міру, знати свою мову. Коли батьки самі не вдоско налюють своєї рідної мови, то й жодна організація навіть за шість годин у тиждень не зможе її навчити їхніх дітей. Вислухання лекцій не заступить знання розмовної мови, яке мусить їй дати рідна хата. Чи проблема не лежить у тому, що більшість на ших молодих батьків мають покінчені вищі амери канські школи, а рівень знання української не дорів нює англійській? Чи не тут завдання наших органі зацій, до яких ці батьки належать, допомогти їм під нести рівень і знання української мови. Очевидно, з боку батьків мусить бути охота до праці над собою. У вихованні дітей батькам допомагає середо вище. Не тільки батьки хочуть бачити, що є ще інші, які подібно думають, але й діти мусять бачити, що вони не одинокі, що є інші діти, також двомовні, що навчаються в суботніх українських школах, нале жать до українських молодечих організацій і т. д. Середовище для наших дітей творимо ми всі. На жаль, тут в Америці т. зв. extendend family майже не існує. Молодші Генерації мають дуже мало зв’язків із старшими й навпаки. І не багато молодих батьків ма ють когось, хто передав би їм ті традиції й обряди, що так потрібні для створення того своєрідного середовища. Треба лише поговорити з дітьми й довідаєтеся, що чим раз менше молодих родин святкують чи під готовляють Свят-Вечір за старим чи новим кален дарним стилем. Часто почуєте, що на Різдво є обід у Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
