Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПАМ’ЯТІ ОЛЕНИ КУЛЬЧИЦЬКОЇ Є постаті, які по смерті відходять у забуття, і є такі, що про них ми зберігаємо пам’ять, яка назавжди ясним споми ном жевріє у наших серцях. До таких постатей належала мистець-малярка Олена Кульчицька. Теплий спомин про неї, зберігся в не одної учениці перемиських жіночих шкіл, як семінара, так і гімназії, в яких вона довгі роки учила. ...Як нині бачу: лекція рисунків у нашій клясі на весні. Перед кожною з нас перша весняна квітка: біла підсніжка або синій пролісок. Професорка дає нам фахові вказівки, і ми починаємо малювати, а потім з квіток укладати компо зиції. Професорка, Олена Кульчицька, проходить, побіч кожної з нас і одним робить свої уваги, поради, а других заохочує теплим, їй тільки властивим словом "яке це ми- веньке”. І так, не зі злоби, але для відрізнення від другої професорки, Клементини Кульчицької, яка теж учила нас (математики і природи) і з щирої пошани, ми поміж собою називали Олену Кульчицьку "Мивенька” ....Або лекція ручних робіт, яку ми всі найбільш любили, на яку нетер пляче чекали. Це Вона, ця скромна професорка, а заразом великий знавець народнього мистецтва, навчила нас люби ти і цінувати ці народні скарби. Навчила нас розрізняти різ ні стіби, мережки, гафти, звертала увагу на задержання ориґінальности взору, кольорів. Тоді вже Олена Куль чицька їздила в нашій перемиській окрузі по селах і зби рала зразки старої народньої ноші, які опісля вийшли як ’’Альбом народньої ноші” У тій праці не одна учениця помогла їй у своєму селі. В початках строї, в яких ми виступали на наших шкіль них концертах, були жахливі, і Олена Кульчицька, була пер шою, яка звертала нам увагу на їх правильність (крій, під тичку і прибрання голови). На останньому році нашої науки, професорка брала нас усіх до свого помешкання, щоб показати нам багато пре- різних і цінних експонатів зі своєї збірки. Там ми бачили ткацький варстат, на якім одна пані ткала проектовані Оле ною Кульчицькою килими, що їх так мало збереглось на еміграції, а які сьогодні мають музейну вартість. Там ми ба чили різьблені в гуцульському стилі столик і крісла, на сті нах були розвішені її прекрасні образи і дереворити, і ба гато зразків прерізних вишивок. Але, скажу правду, що не одна з нас у своїй молодечій несвідомості, може, і не до- цінювала вартости тих речей. Докінчення Церковн і ризи Пройшли роки. Друга світова війна нас розділила. Професорка залишилась на рідних землях і замешкала у Львові. Одні з нас остались, других доля розкинула по широкому світі. Однак, кожна з нас жадібно ловила вістки з рідних земель. Пам’ятаю, як до нас дісталась вістка, що мисткиня Олена Кульчицька сміливо піднесла голос про тесту і написала відкритого листа до Верховного Совєта про нищення наших церков і інших наших цінних ми стецьких надбань. Не одна з нас, у нашій молодості, мріяла побачити Золотоверхий Київ і поклонитись могилі Тараса Шевченка. Але ми були свідомі того, що то тільки мрії... Однак життя часом робить несподіванки... Добра доля до мене усміхну лась, і я, як американська громадянка, змогла мрії моло- дости здійснити. Зі стисненним серцем ступала на рідну землю. Повно вражінь, особистих, родинних, загальних, і хоч мій час був дуже обмежений, годі було не відвідати і не зложити свій поклін моїй професорці Олені Кульчицькій, яка саме тоді мала вже 88 літ. Була вона вже дуже немічна, спаралізована, не могла говорити. Однак розум ще пра цював, цікавилась своїми проектами, працями, які хотіла б бачити виданими. Свої думки висказувала більш рухами, як словами, а ми, присутні, старались відгадати її думки і їх зрозуміти.... Як нині бачу: мисткиня напів сиділа, сперта на подушку у своєму ліжку, а перед нею на столі лежала гру ба книжка в якій були, колись нею опрацьовані заставки і інсценізації ( рисунки сцен) до поеми Івана Франка ”Мой- сей” Я відчула в її рухах і очах велике бажання і прось бу, щоби ще за її життя ’’Мойсей" з її заставками появився друком. Чи можна було відмовити їй? І хоча я була свідо ма, що завдання не легке, обіцяла зробити все, що буде у моїй силі. Мої старання увінчались успіхом. УВАН, який давно вже мав у своїх архівах ці заставки, погодився видати ’’Мойсея” А гурт бувших учениць —(семинаристок і гімна зисток) старались матеріяльно помогти у його виданні. Хотілось дуже приспішити друк книжки, щоби з нагоди 90- ліття післати мисткині ’’Мойсея”, як дарунок від вдячних учениць. Однак не судилось... Мисткиня не дожила 90-ти літ... Заснула тихо, спокійним, вічним сном. І з болем у серці оглядала я перший примірник ’’Мойсея”, якого вже не змог ла побачити Олена Кульчицька. ’’Мойсей” є для нас, бувших учениць, завжди свіжою китицею квітів, яку ми зложили в пам’ять нашої професор ки Олени Кульчицької. _ М. С. 4.5Г
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
