Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вміщені на початку, є, як він стверджує, першими, які поетеса вважала вартими друку. Найшов їх Ю. Бойко в брошурі ’’Сучасні українські поети”, що була підготована М. Мухином і надрукована в Чернівцях у 1936 р. Перша з них "Пломінний день” варта уваги й тому, що в ній поетеса, вперше і востаннє, вживає теж "найгостріше слово Україна”. А друга п. з. ’’Сонний день”, правда, в початковій фазі, показує дужий талант поетеси. Тут і є метафора про берізку, що схиляє свої плакучі гілки, один з найпоетичніших пейзажів матері-природи, саме тому вкрай стертий довгим уживанням у поезії ще від античних часів. Пише у своєму нарисі про поезію Олени Теліги Оксана Лятуринська: П еред роками, не знаю чи особисто Олени Теліги і на трапляю чи на її поезії, я, зацікавлена, запитала раз од ного знайомого — хто Теліга? Мій знайомий, який ніби належ ав до еліти і вваж ав себе знавцем літератури, відповів: — Як вам сказати? Провінційна панночка, закохана в берізки. Один — єдиний раз вживає Теліга безнадійно стер того поетичного реквізиту, проте зі силою справжнього майстра видобуває з нього зовсім сві жу метафору, найдену в глибинах своєї підсвідомости: Але там, де берізка-пані Шаль прозорий нам кинула в дар... Немає сумніву, що в невеличкій розміром твор чості Олені Телізі вдалося створити свій власний поетичний світ, передати його з такою силою, що він мініятюрними штрихами насвітлюе прагнення свого героїчного покоління, проникнуті щедро і її великою вірою і политі її власною кров'ю. І обидвом нашим видатним критикам на еміґрації, Державину і Шевчу кові, вдалося, на нашу думку, найти найважливіше в творчості поетеси, оригінальну риску її поезії, те ’’щось”, що у великому хорі і нашої і світової поезії дає їй окремий голос і окреме непозичене місце. Пише Державин у своїй статті "Заповіт Олени Теліги": Бо ця геніяльна синтеза лю бовної і героїчної лірики, унікальна не лиш е в наш ому, а й у цілому європейсько му письменстві, стоїть зовсім окремо... Додати хіба треба, що повища характеристика стосується поеми "Вечірня пісня”. А Гр. Шевчук у заключному уступі своєї статті "Без металевих слів і без зітхань даремних” пише таке: Олена Теліга в українській поезії лиш ається не повторним зразком романтичної сам оопанованости. В інших народів важ ко вказати подібні приклади сам о дисципліни романтика, ром антизм у що виявляється са ме в сам острим і. Обидва критики мають рацію, обидва по-своєму находять велич літературного доробку української поетеси, перший у тематиці, другий у її стилю. Якщо нам можна висловити власну думку, то Державин був ближчий до тої правди, яка промовляє до під писаного. Неповторність Олени Теліги, її оригі нальність у тому, що еротика її поезії зливається з еротикою вищого порядку, з одержимою любов’ю, до своєї батьківщини, засвідченою її смертю. Прикладів на наше твердження в її поезії дуже багато, бож... О, краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог. Це й стверджує сама поетеса у прегарній поемі "Відвічне", присвяченій Н. Лівицькій-Холодній. Коли темою поеми є "золота цариця”, відвічний ерос, то вона підкреслює обмеженість людського кохання, його другорядність і для Лівицької-Холодної і для себе: Хай не тобі ми віддались до смерти, А іншій Пані — Рідній і Єдиній... ПОДОРОЖНІЙ Ти — тіпьки випадковий подорожній ОЛЕНА ТЕЛІГА На запашнім, заквітчанім шляху. 11. Могипянська І Відпочинеш і підеш знову. Що ж, заходь до мойого дому, Щоб вином моїм рубіновим Затопити дорожню втому. Гостре щастя, раптовним блиском Мою душу до дна пропалить: Ну чужий ти, а свій і близький, Це ж на тебе я так чекала. В день звичайний розквітне свято, Мов бузок запашний у січні, І кохання, легке й крилате, Я запрагну змінить у вічність. Ти відходиш вже? Що ж, не плачу. Не сумуй і ти, подорожній. Хтось незнаний нам шлях призначив І покинуть його не можна. Біль зламаю, а сльози витру. В зимну ніч, на твої дороги Тільки сміх мій весняним вітром Буде бігти — тобі навздогін. II Догоряє, попеліє дивне щастя... Зажурився день — замріяний і млистий, А думки мої, надхненні та квітчасті, Опадають вересневим, жовтим листям... Ось пішов собі звичайний подорожній. Більш нічого. Навіть плакати не смію. Тільки в душу, безборонну і порожню, Сум летить непереможним, чорним змієм. Прийдуть люди — не чужі, не випадкові, — Буду жити і сміятися, як досі, Хоч життя мого весняну, світлу повінь Надпила, у перший раз, — холодна осінь. Ill Ох, чому ж це серце б’ється молотом, А уста мої — розквітла китиця? І чому це полум’ям і золотом Кожна річ в моїй кімнаті світиться? Повернувся, хоч тебе й не кликала. А слідом весна моя заблукана. І згоряють у вогні великому Всі закони, що були розлукою. Знову осінь утікає злякано Під травневою рясною зливою: Перший раз сьогодні я заплакала, Не сміюся, бо така щаслива я. Залишайся. Щастя вип'ю келихом, Однаково, чи своє, чи вкрадене. Буде шлях тобі без мене скелистим Буде життя моє без тебе — зрадою НАШЕ ЖИТТЯ, КВІТЕНЬ 1978 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
