Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
МАРІЯ ГАЛУН БЛАК ТІТКА АМЕРИКА переклад Марії Струтинської Marie Halun Bloch: A u n t America. New York: Atheneum 1963 C o p yrig h t 1963 by Marie Halun B loch П родовж ення Сльози наллили до Лесиних очей. Все ж, вона змогла взяти книжку, якось змогла тихенько про казати: ’’Дякую, тіточко” . Крізь сльози вона бачила заголовок книжки на її подолку: "Українські народні казки” . На сніжнобілій обкладинці був багатокольоровий малюнок. Одна частина Лесі казала їй, що книжка була прекрасна і пригадувала їй, що вона ніколи в житті не посідала власної книжки. Ця частина її також вказувала на те, що було цілком просте: тітка вважала це вартісним дарунком. Але, друга частина Лесиної душі майже ридала вголос у розпуці. Бути так близько до того, щоб мати ляльку! Її груди відчували наче рану, що кривавила. Тітка Лідія відчула, як виглядало, що не все було впорядку, вона бо присіла біля Лесі та поклала руку на її плече. Це тільки привело Лесю до межі роз пуки. Її горло душили сльози і на короткий момент вона не була певна, чи зможе стримати їх, та за якусь хвилину небезпека проминула. На щастя, офіціянтка скоро повернулася з вели чезним підносом, заставленим їхнім полуденком. Хоча великий дзбан молока стояв у центрі стола, а також були вареники з м’ясом — Лесина улюблена страва, яку вона рідко коли могла їс т и — зона не була тепер голодна. Це був справжній бенкет, однак, як вона не пробувала, вона не могла їсти. Наприкінці полуденка тітка Лідія глипнула на свій годинник. ’’Уже час", вона сказала, дзвонячи на прислугу. "Прошу, вибачте мені. Я маю домовлення з бюром туристів тут у готелі. Я не буду там довго” . Коли тіткапішла.Леся почула себе якось трішки легше. Старші розмовляли спокійно, але Леся не слухала. Єлена була вся зайнята своєю лялькою. Леся попросила вибачення і пішла до купальні, що її вона помітила, коли вони вперше ввійшли до кімнати. Тут вона почала пильно розглядатися. На полиці, коло умивальника, були різнорідні цікаві речі. Хоч звичайно Леся й не мріяла б була діткнутися будь-чого, цікавість щодо цих американ ських речей була сильніша за неї. Зубна щіточка була увласній коробочці, що виглядала наче скляна, можна бо було бачити крізь неї; але, вона вгиналася при потиску. Висока плящина з рідиною зеленаво-бронзового кольору стояла тут же. Леся відкрутила затичку й понюхала. П’янкі пахощі тітки Л ідії вдарили їй у ніс, і на хвилину вона почула ранючий біль, що наповнив її легені. Леся була готова любити тітку Л ідію , ще навіть поки її бачила, а тепер... Борючись зі сльозами, що знову душили їй горло, Леся перекинула плящину горідном на свій светер і спостерігала, як пахощі капали крізь тонку шийку. Тепер вона побачила на підлозі черевички, такі, як носила тітка, тільки їх колір був інший, темнобла- китний. Вона саме збиралася скинути свої, щоб надягнути тітчині, коли почула в кімнаті схвильовані вигуки старших. Леся зв’язала шнурівки на своїх черевичках і повернулася до кімнати. Усі стояли там зі зди вованим, захопленим виразом облич. Дядько Володко, здавалося, немов би приходив до себе з великої несподіванки і тоді виголосив оф іційну заяву, наче б він промовляв з підвищення до чужих людей. "Справді” — він промовив, "це дуже ввічливо з боку влади дозволити вам відвідати нас у нашому місті”. На таке, батьків вираз радости змінився на вираз подразнення, а тітка Лідія глянула на дядька Володка так, наче б він сказав щось безглузде. Він відвернув погляд. Мама, побачивши Лесю, простягла до неї руки. ’’Тільки подумай, Лесю, тітка Лідія дістала дозвіл поїхати з нами до нас!” ” На сьогодні й на завтра!” — викликнула Єлена. "Чудо!” — пробурмотів тато. Це було чудо, подумала Леся. Чи вона любила тітку, чи ні, тепер це не мало значення. Що воно могло важити, коли мала статися така важлива подія? Насамперед, як тітка Лідія буде в них дома, може Леся матиме можливість спитати її про деякі справи, що завжди приходили їй у голову. А потім, — і це було найважливіше — тітка побачить дім дядька Володка і як добре вони живуть. Лесине личко роз’ясніло, як вона тепер глянула на тітку. Приїзд тітки до них — це був неправдоподібний успіх. РОЗДІЛ СЬОМИЙ дядько володко Приїзд тітки Л ід ії до їхнього міста — це ще не було останнє чудо цього дня. Замість бо їхати авто бусом, вияснила тітка Лідія, вони поїдуть автомо білем. Представники влади бажали бути впевне ними, що вона прибуде на місце безпечно, вони сказали, тому вони вимагали, щоб вона винайняла авто зі шофером, який повезе її туди. їй можна буде повернутися в Київ автобусом. П р о д о в ж е н н я буде 18 НАШЕ ЖИТТЯ, ГРУДЕНЬ 1977 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
