Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
Такі вже в нього очі: дивляться, а не бачать. Бабуниніочі... ану! вгадай, який їх колір. Сто років тому були карі. Тепер ніби забагато випрані. Поли няли. Бабунині очі ’’виплакані”, каже бабуня. То й не скажеш, які вони. Небагато в них барви залишилося. Очі Санині сині і великі. Сині, як її святкова сукенка. А великі на все лице. Поглянеш на Саню, нічого не бачиш, тільки очі. Широко розплющені. Ніби всьому дивуються. Очі Мілі — тож то мають розкішну барву: чисто волошки. Тільки вони малі. Сміється Міля — вони стають ще менші. Коли Міля сердита, (не рухай нічого в кухні!), вони темнішають. Тоді треба їх боя тися. Мої очі... чи і про них треба згадати? Вони темні і були б непогані, і я б їх навіть може любила, та вони біднята мають препоганого сусіда: носище, що роз сілося мало не на все лице. З-поза нього і очей не видно. А руки... Люблю руки тата. Вузькі, довгі, з тонкими паль цями — дуже бліді. Та вони втомлені. Сидить тато — вони спадають додолу. Що права втомлена — це так. Вона пише і пише. Але ліва? Хіба задивилась на праву. Думаю, всьому винні рамена. Це вони най більш втомлені. Коли тато сидить, вони все опущені додолу. — Чому рамена в тата опускаються? — Життя налягло, — каже бабуня, (бабуня все го ворить більш до себе). Так би хотілося штовхнути це якесь життя. Хай би поступилося. Та біда його знає, як це зробити. Бабунині руки — золоті руки. Усі знайомі так кажуть. Щонебудь спече бабуня — смачне, смачне. Тому бабунині руки золоті.Ідуть свята — усі сусідки до бабуні: — Спечіть, спечіть, будь ласка, ніхто так як ви. Зносять муку, цукор. І бабунині золоті руки пе чуть вдень сусідам. А собі вночі. Гай-гай, тож то ра дість! Тоді хай годинник б’є собі і дев’ять і десять — ми й за вухом не пошкрябаємося. Прошу дуже, бий собі, скільки хочеш. Цього дня йдеться спати щойно з півночі. Бабунині руки такі, немов би хтось вигорнув з них усе м’ясо. Залишив тільки шкірочку. Уся вона складається у фалди. А поміж них жили. ”Як ба тоги”, — каже бабуня. Бабуня не любить цих своїх батогів. Підіймає руки вгору і на мить вони зни кають. Руки у Сані — один сміх. Коротке це, палаюхи широкі, закопирчені. А м’які, ніби з тіста. Саня кру тить ними як їй до вподоби. Покласти другий па лець наверх руки? Прошу дуже. Покладе. Відверну ти всі пальці догори? Складуться, як пиріжок. Все, що хочеш, зробиш з цими смішними руками. Плету її пальці у кіски, закручую у вузлики. Вложи Сані у дзюб шоколяду, — на все дозволить. Руки у Мілі — солодкі. За дня вони вештаються по горшках. Увечорі мастяться гліцериною і лізуть у рукавички. На всю ніч. Гліцерина солодка — то й вони солодкі. Мої руки — такі собі ручиська. Якби так трішки довші пальці. Натягаю — не помагає. Тому й не мо жу їх любити. Тільки часом, коли ніч дуже темна і дуже довга, а в серці гострий камінчик — я цілую їх. Але тоді я їх не бачу. Та й тоді вони не називаються ’’мої” руки. Ще очі і руки товаришок: Очі в Дарки сміються. В них засвічуються веселі вогники. їм ніби завжди весело. А руки малі, тріпот ливі. Не влежать спокійно. Очі Ніни ніби щось скривають. Часто хмарні. Дна в них не видно. Руки короткі. Пальці на кінцях тріш ки вниз загнуті. Загребущі. Усе горнуть до себе. Сяська має очі зелені. Жмурить їх, як кіт. Вони ласяться. Її руки м’які, теплі, люблять пеститися. Сиві очі Пінці залізли глибоко в голову. Ніби злі, а ніби сумують. її руки не знать які. Вони відморо жені. Червоні й опухлі. Очі в Люби дуже ясні. Виглядають, мов зі скла. Вони часто кліпають, ніби лякаються. Руки в неї пре погані. Пальці на кінцях згрубілі в кульки. Нігті по- обгризані. Та найважливіших очей і рук не знаю. Очі на знімці дивляться так, ніби цілують. Та вони дивляться вже ’’звідтіля”. А які вони як живі — не вгадаєш. Руки складені так, що їх не бачиш. У тітки Віри руки прегарні. Дуже бліді, а нігті рожеві. Ніжні руки. Люблю їх гладити. Та хоч би які гарні, вони не варт рівнятися до рук мами. Бо мамині руки нетільки най кращі, але й інші від усіх рук усього світу. Є такий день, що називається мамина річниця. Це тоді, коли надворі сніг, а забавки з-під ялинки ще цілі. Того дня тато у своїй кімнаті. Двері зачинені. Дітям туди не можна. А й бабуня йде туди тільки раз. Несе обід для тата. Але тарілки вертаються повні. На хвилину бабуня лишає відхилені двері. Всу ваюся навшпиньки. Тато за бюрком. Бачу тільки пле чі. Голова в руках. На кріслі при бюрку майнуло щось біле. Майнуло і розвіялося. — Мамо, не втікай! Це ж я, як це ти не пізнаєш своєї дитини?... ПОДЯКА Дякую від щирого серця усім, хто під час моєї хвороби, перебування у шпиталі та в часі реконвалесценції виявив мені свою приязнь, старався помогти мені та опікувався мною. Дякую за квіти членам Екзекутиви СУА, працівникам бюра СУА, членам редколегії "Нашого Життя", членкам 64 Відділу СУА, друзям-пластунам, працівникам друкарні Ком- пютопрінт та всім, хто пересилав мені вітання. Усім враз з подякою складаю щирі бажання Веселих свят та Щасливого Нового Року! уляна Старосольська НАШЕ ЖИТТЯ, ГРУДЕНЬ 1977 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
