Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ОЛЬГА ДОБРЯНСЬКА-КОРЕНЕЦЬ 22 липня 1977 відійшла у вічність з 28 Відділу Союзу Українок Америки в Нюарку довголітня членка сл. п. Ольга з Добрянських-Коренець — одна з піо- нерок жіночого руху на рідних зем лях, письменниця і новелістка. Покійна виростала і виховувалася в інтелігентному галицькому середо вищі. По батькові це стара священича родина Добрянських. Дід о. Антін був церковним письменником, істориком перемиського, самбірського і сяніць- кого єпископства, автором пропові дей і старослов’янської граматики та знаменитим проповідником. Перший виголосив проповідь по-українськи. По матері родина Ціпановських, музично обдарована; тітка Ольга пія- ністка, педагог і знана громадська діячка. Батько Покійної Юліян був суд дею в Риманові, а опісля в Перемиш лі. Дитинство Ольги було дуже сум не. Маючи чотири роки втратила вона матір і це відбилося на цілім Її житті. Молодечі літа зв’язані з Перемишлем, де покінчила вчительську семінарію та хотіла доповнити гімназійну ма- туру і вписатися до університету, але цю мрію знівечила фінансова дій сність. У 1902 році вийшла заміж за гім назійного вчителя Дениса Коренця в Перемишлі. Вже тоді вписалася до ’’Товариства руських женщин” і кілька років була у проводі. Праця в цьому товаристві була здебільша харита- тивна. Покійна ще з двома жінками гімназійних учителів за дозволом директора оснувала і провадила кух- ню для бідних учнів, переважно се лянських хлопців. У 1913 році подружжя Коренців перенеслося до Львова. Тут саме від крилося Покійній ширше поле для праці. Вона стала членкою ’’Жіночої громади”, яку тоді очолювала Марія Білецька, — товариства, яке вже об’єднувало багатьох жінок і мало свої філії по цілім краю. У ’’Жіночій громаді” співпрацю вала з Константиною Малицькою. Вже тоді переводили вони збірку на ’’Фонд потреби України”. 1927 року від ’’Союзу українок” (колишньої ’’Жіночої громади”) Кон стантина Малицька підготовляла Пер ший жіночий з’їзд із різних земель України, але цей з’їзд розв’язала поль ська влада. Однак заплянований на цім з’їзді вечір у честь Наталії Ко- бринської відбувся місяць пізніше і на нім виголосила Покійна доповідь про літературну спадщину Наталії Ко- бринської. Потім сл. п. Ольга Коренець пра цювала довгі роки з К. Малицькою в кружку ’’Рідної школи” ім. Ганни Бар вінок. Свою письменницьку діяльність почала в ’’Літературно-науковому віс нику” за редакції Івана Франка на сторінках ’’Спроби молодого пера”. Це були нариси, есеї, часом забарвлені ферміністичними настроями. Опісля містила статті в поступовій ’’Нашій меті”, що її редагувала у 1919 році Да рія Старосольська, переважно на виховні теми. Дописувала теж до ’’Жінки” і ’’Діла”. Перед другою світовою війною видала Покійна свій одинокий твір ’’Зшиток малого Монгола”. Це цінна психологічна студія з автобіографіч ною закраскою, яка відтворює пере живання малої сирітки, що виростає в теплім родиннім окруженні, яке од нак зовсім не помічає й не розуміє туги дитини за втраченою мамою. Ця коротка згадка хай буде не в’янучою китицею квітів на могилу Покійної. Вічна їй пам’ять! Ольга Муссаковська ЗШИТОК МАЛОГО МОНГОЛА (Уривок) Є і фортепіян мами, та про нього не варто й гово рити. Він, по правді, не рахується. Бо до нас при ходить татів приятель і грає на ньому. Сильні лапи міцно вдаряють об клявіші. Ніби град каміння сиплеться на голову. Ці ручища (я б по них била патиком), покриті чорним волоссям, сунуть по клявішах, мов волохаті гусениці. Я певна, вони залишають на них липкий слід. Бідні клявіші. Вони привикли колись до м’якого, теплого дотику білих чудових рук. Лапи затерли всі сліди. ОЛЬГА ДОБРЯНСЬКА-КОРЕНЕЦЬ Кого знаю, знаю, які в нього очі та які руки. Усіх знайомих дочиста, а своїх то й не кажи. У тата очі трішки сиві, а більш попелясті. Вони ні коли не сміються. Тато сміється, а вони ніби кажуть: ”Ми тут ні при чому. Смійся, коли можеш”. А самі хоч би трішки посміхнулися. Ані-ані. Татові очі кам’яні. Люблять задивитися в одно місце. І тоді кам’яніють. Не ворохнуться. Вп’яляться й кінець. — Що там бачиш, тату, у цьому фотелі? Татові очі вже давно встромлені у фотель. — У фотелі? У якому фотелі? прокидається тато. Не знає, на що дивився. 10 НАШ Е ЖИТТЯ, ГРУДЕНЬ 1977 Ольга Коренець Olga Korenets Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
