Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРІЯ ГАЛУН БЛАК ТІТКА АМЕРИКА переклад Марії Струтинської З нинішнім числом починаємо друк повісти Галун Блак у перекладі письменниці Марії Струтинської. Про авторку писали ми в ч. 7 Нашого Життя за 1976 рік (інтерв’ю Марти Тарнавської). Ця книжка вийшла у В-ві Атенеум, від якого ми одержали дозвіл на друк. Сподіваємося, що наші читачі з приємністю зустрінуть цю повість. РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ЗВИЧАЙНИЙ ДЕНЬ День почався для Лесі, як кожний інший. Вона піднялася з постелі у світлиці, де спала разом зі своєю маленькою сестричкою Анею і, ще запоморо- чена від сну, не поспішаючи вдяглася у півсвітлі вчасновесняного ранку. У кухонній кімнаті, єдиній, окрім світлиці, кімнаті хатини, вона привіталася з мамою і випила горнятко гарячого чаю. До чаю молока не було, але, як звичайно, мама врізала їй добрий кусень хліба. Після сніданку Леся стояла перед дзеркалом у світлиці, тоді, як мама заплітала її темне, рівне волосся у дві невеликі коси. Вона завжди вміла пов’язати кожну з них білою стрічкою так, що вони виглядали з-поза її вушок наче дві квітки. Леся дивилася своїми карими очима на свій образ в дзеркалі неохоче. Її носик здавався їй закороткий. Це тому, що він кінчиком злегка під німався вгору. Її борідка й уста були ніжні, як у мами. Тепер Леся приглянулася в дзеркалі до мами. Вона чула від дорослих, що мама була колись най кращою дівчиною в містечку. Лесі не було легко повірити цьому. Хоча на маминім овальнім обличчі не було багато морщин, його зів’ялий вигляд зникав тільки тоді, коли вона сміялася. Коли мама нарешті поклепала Лесину голівку, Леся натягла на плечі шкільну торбу і вийшла. Надворі сонце світило слабо крізь ранковий туман, що висів над українським містечком. Низька горбовина подорозі з їх хати була ще руда від зими, а яблуні, що там росли, виглядали мертві. Важко було повірити, що в травні, через два тільки місяці, ця горбовина буде рожево-білою гущавиною, святко вою від цвітіння, як наречена. Іти тоді крізь цей сад було, неначе б іти в іншому світі. На дерев’яному мості над потоком, що плив через містечко, Леся, як звичайно, зупинилася. Вона зависла на поруччі і дивилася на таючі крижини, як вони пливли під мостом і далі вниз до каналу, що вився через поля. Під мостом, між його кам’яними стовпами і дерев’яним в’язанням був таємний виступ, куди, якщо ви були зручні, ви могли заховатися від усіх. Нахиливши голову поза виступ, ви могли перебути M arie H alun B lo ch: A u n t America. New York: Atheneum 1963 C o p y rig h t 1963 b y M arie H alun Bloch там корисно усе пополуднє, спостерігаючи біг води, щораз інший і завжди той самий. Піднявши голову, Леся шукала очима поза далекими полями, поки побачила великого дуба Солодкої Левади. З мосту можна було бачити тільки вершок цього достойного дерева, на другому кінці містечка. Він ріс у дворі колишнього дому їх родини. Інші жили там тепер. Він належав їх сім’ї ще довго до того, поки Леся народилася, багато довше, як її одинадцять років. Інколи її мандри провадили її попри Солодку Леваду, а тоді вона пильно дивилася на будинок, ніколи не зупиняючись. Три чи чотири сім’ї жили там тепер. Перед домом кущі здичавіли. Тільки старий дуб стояв у своїй давній гідності. Недалеко від нього був інший, ще старіший дуб. Він ріс біля старої дерев’яної церкви, що належала до міста від його закладин, ще в тринадцятому сторіччі. Молодь, так чула Леся від старших, мала звичку збиратися під цим старим дубом у літні вечори, співати й веселитися там до півночі. Ніхто не ходив туди тепер. Стара церква стояла запущена, а люди ходили до новішої. Тей, Лесю!" чийсь голос перебив її маріння. ”Ти спізнишся до школи”! Це був Михась. Він протупотів мостом попри неї, вимахуючи своєю шкільною торбиною і зникнув унизу вулиці. Леся воліклася своєю дорогою, виминаючи калюжі танучого снігу. Вона не дуже любила школу. Тільки в голосному читанні вона часом діставала ”5” — найвищу оцінку в науці. Її вчителька часто говорила, що коли б вона збулася трохи своєї несміливости, вона заслуго- вувалаб кращі ноти. Але звичайно Леся була зовсім задоволена, залишаючи іншим бути першунами. Цього дня Леся була в школі ні добра, ні погана. Якщо вона вважала, що діється в клясі, вона добре відповідала. Але не один раз, як це було з нею часто, вона дозволяла своїм думкам нести себе поза шкільну кімнату, а тоді здригалася, почувши голос вчительки, що її викликав. Звичайно, деякі діти дразнили її тихим іржанням, зловивши її на цьому. Це був такий звичайний день, він уже майже кін чався без якоїсь особливої події. Після науки Леся спинилася ще трохи, щоб пострибати зі своєю най кращою приятелькою Марією по плитах тротуару за камінцем. Леся тільки скінчила свою чергу, як надійшов Голова Міськради. Хоч він керував тут ними всіма, він був між ними чужий. Насамперед, його найменувала якась далека влада, як такого, що надається головувати над ними. Не залишилося нічого іншого, як вибрати його. І так сталося. Він сидів у своїй канцелярії в білому домі на НАШЕ ЖИТТЯ, ТРАВЕНЬ 1977 23
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
