Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
РИМ, ЧУЖІ МІСТА І НАШ І Л Ю Д И 3 о " К огут (спогади з подорожі) Кінець З оя Когут . Ш а р ж Е дварда Козака. Sketch o f Z oia K o h u t by E dw ard Kozak Наш отець Яків Креспо, який завітав якраз до Мадриду, дзвонив до п-ва Барабашів, щоб ми могли зустрітися. На жаль нас не було і про його телефон я довідалась пізніше, коли отець вже від’їхав. Та наступного дня, в опіці рімінського українця, що запропонував мені бути перекладачем, ми відвідали маму отця Креспо. Просто не вірилось, що це — старша жінка, яка має десятеро дітей і багато внуків. Яка життєрадісність і які веселі очі! За хвилину прийшла її донька — законниця. На мою заввагу: — Як Ви подібні до отця Якова! — відповіла: — Направду? Це може тому, що ми близнюки! Навіть вродилися разом! — і розсміялася. Подякувавши за милу гостинність і відібравши гітару для мого власного чоловіка (бо не була певна на що він чекав з більшим нетерпінням — на мене, чи на гітару, яку замовив через отця Креспо вже рік тому) ми розпрощалися. Музей ’’Прадо” в Мадриді не такий величезний, як ватиканський музей чи Лувр у Парижі, але не менш цікавий. Несподіванкою для мене були малюнки Ель Ґреко і Ґої. Ми всі знаємо романтично-розлогу постать Ґоїв- ської ”Маї”, але я не сподівалась, що цей великий маляр міг з таким розпачем увіковічнити всі страхіття війни, виснажені голодом обличчя, що в своїм перед смертнім жаху не мають вже майже нічого людсько го! Кажуть, що кожне прощання є трохи смертю. Важко мені було прощатися з гостинною родиною п- ва Барабашів і з цілою маленькою й тісно-зжитою українською громадою Мадриду. Але мій ’’юрайл- пас” вже видохся, гроші — також. Настав час залишити Европу! Після восьми годин лету я вже була в Нью-Йорку, де мене зустріла близька мені Уляна Любович і вся моя дорога ’’братія”. Микола Понеділок, якого вже нема між нами, здавалось трохи поправився. Казав, що це через жіночі гормони, якими його годували після операції і сміявся з цього. Був майже такий, як все, жартував і запевняв, що йому море по коліна! Лише в очах був якийсь смуток і тривога, лише прощаючись сказав: — Ех, Зоюсь! Австралія далеко а цвинтар близько, може й не побачимось! Якесь передчуття в мене кепське. Тьху — тьху! — І я мала передчуття, що ми вже не побачимось. Ех, Миколо! До Нью-Йорку я приїхала в ’’гарячий” час, що не відносилось до погоди, яка була холодна й дощова, а до української громадської діяльности. Якраз тоді відбувались: 1. З’їзд Товариства за Патріярхат 2. З’їзд Пластових Крайових Голів 3. Святкування 50-ліття Союзу Українок Америки (відділів округи Нью-Йорку) включно з балем 4. Велика Академія у 25-річчя смерти Головного Командира Української Повстанської Армії Генерала Чупринки 5. Реферат др. Осінчука на тему римської прощі й українського Патріярхату 6. Концерт в честь "року жінки” 7. Виставка робіт Шонк Русича. Я умудрилась побувати всюди. Чула спів Ренати Бабак і Андрія Добрянського на академії, спів Ганни Шерей на концерті, була в ’’Метрополітен” опері, була не виставці картин Левицького, Репіна, Брюллова й Азовського (з ленінградського музею "Ермітаж”.) При нагоді привіталась з нашим "австралійцем” Анатолієм Жуківським на З’їзді Крайових Пластових Старшин, гуторила до ранніх півнів з Начальним Пластуном Юрієм Старо- сольським, була декілька разів у дорогих моїх Гірняків, обідала у нашого’’австралійця” — Степана Крижанківського і його милої Олі, вечеряла у наших Питлярів, одним словом використовувала кожну хвилину перебування в Нью-Йорку. Крім того від відала мого доброго, вірного і невтомного опікуна і "хронічного імпрессаріо”, як він сам себе називає, Івана Савича Дурбака в Трої. Іван Савич трохи попра вився, трохи більше посивів, але далі такий же працьовитий і молодий духом. Була в Ютиці у отця Смика і пані Володимири, які завезли мене до Гантеру, до незабутніх Кобзярів. Час летів так скоро, наче б йому за це платили. І хоч я в Нью-Йорку була вже втретє, і хоч він лишився таким же брудним і галасливим, як все — він і надалі для мене хвилюючий і викликає якесь дивне почуття прина лежносте 12 НАШЕ ЖИТТЯ, БЕРЕЗЕНЬ 1977 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
