Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРІЯ ГАЛУН БЛАК ТІТКА АМЕРИКА переклад Марії Струтинської Магів Halun Bloch: Aunt America. New York: Atheneum 1963 Copyright 1963 by Marie Halun Bloch П родовж ен ня Часто їй щастило дещо почути і, пов’язуючи час тини розмов, вона дізналася, що її батько був за підозрений у якійсь діяльності з тими оповитими таємницею, які працювали для справи зробити Україну вільною нацією. Вони ні в якому разі не бу ли єдиними, що їх забрали. Леся також навчилася, що коли тітка Софія мала тільки добрі слова про Лесиних батьків, дядько Володко часом був лихий на них. ’’Подивіться на мене", він часто заявляв, ”Я пильную своїх справ, то значить, дбаю за родину і держуся здалеку від тих, що хочуть починати непотрібну колотнечу.” Леся подивляла його за це. Того дня, коли Леся почала вчащати у школу, тітка Софія взяла її на бік і дбайливо остерегла її, як вона має поводитися там. ”Ти ніколи не смієш повто рити того, що ти почула від старших. Чи ти мене розумієш, Лесю?" Дивлячись вгору на стурбоване, ласкаве облич чя тітки, Леся зрозуміла. З того часу вона завжди остерігалася не звертати на себе увагу, або виявляти якісь особливі почуття, чи підходити першою зі своєю приязнею до когось. Тітка Софія була доб рою вчителькою. Потім, три роки тому назад, мама й тато поверну лися. Довший час люди уникали їх, заговорювали до них тільки випадково і ніколи не заходили до їх са диби. Це було так, як у школі, люди були, думала Леся, увічливі, але обережні. Тільки по деякому часі відважливіші з них почали навідуватися вряди-годи. Згодом, по довшому часі, коли нічого не трапилося тим, що приходили, навіть декотрі з менш відважних почали приходити. Одначе, аж до того пам’ятного дня, дядько Володко ніколи не прийшов. І як можна було осуджувати його за те? Якби він був занадто привіт ний до свого брата, він рискував би своєю доброю працею, а може навіть наражав би себе на гірші небезпеки. Дякувати Богові за дядю Володка! Тітка не може не бути приємно вражена тим, що він мав добру працю, що в нього були білі, делікатні руки та що він завжди був у згоді з владою. Тітка Америка напевне буде любити його. РОЗДІЛ ТРЕТІЙ НАПЕРЕДОДНІ Зразу першого дня, по дорозі до школи, Леся помітила різницю, що її спричинив лист. Старші, що звичайно тільки махали головою, перестрівши її, тепер посміхалися зичливо, проходячи. Кожний у містечку знав уже про листа. Михась і деякі його колеґи зрівнялися в ході з Лесею, але так наче б випадково, немов би вони не чекали тут її, йдучи поволі. Хоч вона знала дуже доб ре, що це лист інтригував їх, вона, щоб їх подразни ти, почала балачку про сьогоднішню лекцію історії. Нарешті, неспроможний видержати довше, Михась вибухнув: "Але, чи це правда, що якась тітка з Америки приїздить до вас?” Тепер усі зупинилися і пильно дивилися на неї, немов би від її відповіді не знати що залежало. ”Так, очевидячки, це правда” вона сказала. "Але що, докладно, вона написала в своєму лис ті?” — наполягав Михась. ’’Тільки те, що вона приїжджає. Але, ти можеш зайти і прочитати сам, якщо хочеш.” Тут з ними зрівнялася Юлія та її брат Петро і Ле ся побігла наперед з Юлією. Коли вони наблизилися до шкільного будинку недалеко майдану, Леся поба чила групу дітей, збитих довкола когось. Леся поба чила, що вони прислухалися до її кузини, Єлени. Це Лесю не здивувало. Єлена дуже любила бути центром уваги. Вона говорила тепер з таким вигля дом, наче б це вона сама доконала того чуда, що ма ло статися. Ямочки в кутках її широкого, сильного рота то глибшали, то зникали, коли вона говорила про лист, про тітку Лідію і про їхні пляни провідати її в Києві. Дивлячись на неї, Леся дивувалася, думаючи, чому деякі люди такі щасливі. Єлена могла свобідно й легко розмовляти з усіма; вона жила в домі, кра щому ніж у більшости мешканців; носила кращу одежу і, наче б цього не було ще досить, вона мала своїм батьком дядька Володка. У своїх думках Леся ніколи не відважувалася йти далі. З усіх бо гріхів, найтяжчим був гріх не любити власного батька. У цей день вчителька, наче б теж зачарована лис том з Америки, звертала особливу увагу на Лесю, викликала її рецитувати вірші частіше, ніж будь-ко ли. Коли Леся підводилася з лавки, кожний пильно дивився на неї, слухав її, немов би вона сама була якимось чарівним створінням з далеких країв, що говорила слова рідко чуваних мудрощів. Леся ледве могла перенести це. Коли навчання, нарешті, скінчилося, Марія пішла частиною дороги додому поруч з Лесею. "Ти також поїдеш до Києва, як твоя тітка приїде, ні?” — питала Марія. 24 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1977 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
