Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
певно похитуючись в бедрах і дитинно наставивши до світу свою байдужість і цинізм. Це мене зворушило. Цього не можу забути. Двадцять одну годину їхала з Люрду до Мадриду. В Іруні (границя між Францією й Еспанією) нас тримали чотири години, чи через політичну кризу, чи по пляну — не знаю. Двірець був повний міліції з карабінами й автоматами. Але яка різниця між французами й еспанцями! Еспанці ввічливі, всміхнені, тішаться життям і туристами. Якийсь носильщик з веселими зморщками на смуглявому обличчі, знайшов мені порожнє купе(боми мусіли пересідати до іншого потягу) я хотіла заплатити йому за труд, а він за ці гроші приніс пляшку вина, буханець хліба й кавалок вудженини та головку часнику. І привів трьох замозолених товаришів. Так смачно я давно вже не їла! Ніхто з них не розумів мене, я не розуміла їх, але всі ми сиділи на лавці перед потягом, уминали те, що мали і оповідали собі щось, чого ніхто не розумів. Я показувала їм знімки родини, вони подавали свої коментарі, всі щасливо сміялися й чулися добре. На кінці вони стояли й махали мені руками аж доки потяг не від’їхав. Отак Еспанія прийняла мене! Правда, що гарно? Доки потяг виїхав з Іруну в нього набилась така сила людей, що й дихати було важко. А дихати треба було ще тринадцять годин! Станція в Мадриді чудова, велика, чиста й упорядкована. На станції знову повно жовнірів, міліції й рушниць. В ”бюрі інформацій” дали мені адресу дешевого готелю в центрі міста (шість долярів за кімнату з лазничкою і снідання!) де я, обмивши подорожні бруди, задзвонила до п-ва Барабашів, ощаслививши їх вісткою, що я приїхала. В Мадриді лише 8 українських родин, чи пак — півукраїнських, бо жінки всі еспанки. Вже наступного дня, давши мені змогу виспатись, п-во Барабаші приїхали по мене і на протязі п’ятьох днів зворушливо мною опікувались. В неділю, після Служби Божої, яку відправляє еспанський священик по старо-слов’янському (ні слова, здається, не розуміючи), я познайомилась з невеличкою, але дуже милою громадою і виступила з моїми творами. Потім всі ми сиділи в кав’ярні на соняшній вулиці, пили ’’аперетіф”, заїдаючи його пікантними кусниками печеного октопуса, і говорили про політику, еміграцію й особисте життя. Українська частина цих родин, тобто чоловіки, майже однолітки і всі знають себе ще з Ріміні. Всі вони студіювали в Еспанії на стипендії, вистарані для них покійним Преосвященним Владикою Бучком. Всі, крім пані Бучинської, яка з донькою працює в українській секції ’’радіо Мадрид”. Мені не пощасти ло виступити в цій радіогодині, хоч мій виступ був заплянований. Причина була проста: я приїхала в злий час, коли замордували трьох поліціянтів, потім розстріляли трьох басків, політична ситуація була загострена і нікого, без еспанського горожанства або належної довгої перевірки до виступів по радіо не допускали. Тореодоре! Трам-там, та-там! Ти є отут, бик є — отам!... Оле! На моє бажання п-во Барабаші взяли мене на бій з биками. Я думала, що побачу одну на смерть при- Ще ми добре не розглянулися, як прийшла до мене молода із дуже великою просьбою. її дружка не приїхала — дороги завіяло — і вона просить мене. Розуміється приняла запрошення, тим більше, що у великому дзеркалі побачила я за собою дуже гарного і елегантного пана, який приступив до мене і сказав, що він мій дружба, та вручив мені велику китицю чайних рож, якраз колір моєї суконки. Не знаю, чи в тій хвилині був хто більш щасливий, як я — скромна семінаристка, яка перший раз увійшла в велике товариство і мала відіграти ролю дружки. Цілий час дружба не відступав від мене ані на хвилину — наслідки були такі, що рано я не могла скинути своїх лякерів, бо ноги зовсім попухли від гуляння. Моя мамця була згіршена — де ж можна так дівчину мучити! Але коли б моя мамця була знала, як обсипав мене дружба компліментами, була би ще більше згіршена і зажурена, що мені те весілля пере верне зовсім голову. Сумно ставало мені, коли поду мала, що по обіді вертаємо додому та що другого такого вечора, здається, в житті я вже не буду мати. Гостинні господарі, а головне дружба, поховали наші речі, так що доперва увечорі, ми виїхали в дорогу домів. Останні слова мого дружби: "я хочу з вами бути ціле життя" — до того музика, солодкі слова — компліменти та невиспана ніч зовсім мене, і моє скромне життя зруйнували. Один хаос залишив ся в моїй голові. Сумно мені було за гарно пережи тим весіллям — але ще гірше переживала я тоді, як в імені дружби запитали моїх батьків, чи може приїха ти, бо він має намір женитися зі мною. Батько відповів. ’’Вона ж має 14 літ”, і хоч по році він знов зголо сився, дістав ту саму відповідь. Бабця і цьоці пошеп- тували собі: "шкода, на становищі (’’укінчений" прав- ник — урядник у Львові). Не помогла і моя довга суконка, не помогло, що я була висока, добре розвинена — за молода! Багато літ минуло з того часу, але, коли прийде день ’’Трьох Святих”, бачу засніжене село та гарного хлопця із великою китицею чайних рож. НАШЕ ЖИТТЯ, ЛЮТИЙ 1977 15
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
