Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
певно похитуючись в бедрах і дитинно наставивши до світу свою байдужість і цинізм. Це мене зворушило. Цього не можу забути. Двадцять одну годину їхала з Люрду до Мадриду. В Іруні (границя між Францією й Еспанією) нас тримали чотири години, чи через політичну кризу, чи по пляну — не знаю. Двірець був повний міліції з карабінами й автоматами. Але яка різниця між французами й еспанцями! Еспанці ввічливі, всміхнені, тішаться життям і туристами. Якийсь носильщик з веселими зморщками на смуглявому обличчі, знайшов мені порожнє купе(боми мусіли пересідати до іншого потягу) я хотіла заплатити йому за труд, а він за ці гроші приніс пляшку вина, буханець хліба й кавалок вудженини та головку часнику. І привів трьох замозолених товаришів. Так смачно я давно вже не їла! Ніхто з них не розумів мене, я не розуміла їх, але всі ми сиділи на лавці перед потягом, уминали те, що мали і оповідали собі щось, чого ніхто не розумів. Я показувала їм знімки родини, вони подавали свої коментарі, всі щасливо сміялися й чулися добре. На кінці вони стояли й махали мені руками аж доки потяг не від’їхав. Отак Еспанія прийняла мене! Правда, що гарно? Доки потяг виїхав з Іруну в нього набилась така сила людей, що й дихати було важко. А дихати треба було ще тринадцять годин! Станція в Мадриді чудова, велика, чиста й упорядкована. На станції знову повно жовнірів, міліції й рушниць. В ”бюрі інформацій” дали мені адресу дешевого готелю в центрі міста (шість долярів за кімнату з лазничкою і снідання!) де я, обмивши подорожні бруди, задзвонила до п-ва Барабашів, ощаслививши їх вісткою, що я приїхала. В Мадриді лише 8 українських родин, чи пак — півукраїнських, бо жінки всі еспанки. Вже наступного дня, давши мені змогу виспатись, п-во Барабаші приїхали по мене і на протязі п’ятьох днів зворушливо мною опікувались. В неділю, після Служби Божої, яку відправляє еспанський священик по старо-слов’янському (ні слова, здається, не розуміючи), я познайомилась з невеличкою, але дуже милою громадою і виступила з моїми творами. Потім всі ми сиділи в кав’ярні на соняшній вулиці, пили ’’аперетіф”, заїдаючи його пікантними кусниками печеного октопуса, і говорили про політику, еміграцію й особисте життя. Українська частина цих родин, тобто чоловіки, майже однолітки і всі знають себе ще з Ріміні. Всі вони студіювали в Еспанії на стипендії, вистарані для них покійним Преосвященним Владикою Бучком. Всі, крім пані Бучинської, яка з донькою працює в українській секції ’’радіо Мадрид”. Мені не пощасти ло виступити в цій радіогодині, хоч мій виступ був заплянований. Причина була проста: я приїхала в злий час, коли замордували трьох поліціянтів, потім розстріляли трьох басків, політична ситуація була загострена і нікого, без еспанського горожанства або належної довгої перевірки до виступів по радіо не допускали. Тореодоре! Трам-там, та-там! Ти є отут, бик є — отам!... Оле! На моє бажання п-во Барабаші взяли мене на бій з биками. Я думала, що побачу одну на смерть при- Ще ми добре не розглянулися, як прийшла до мене молода із дуже великою просьбою. її дружка не приїхала — дороги завіяло — і вона просить мене. Розуміється приняла запрошення, тим більше, що у великому дзеркалі побачила я за собою дуже гарного і елегантного пана, який приступив до мене і сказав, що він мій дружба, та вручив мені велику китицю чайних рож, якраз колір моєї суконки. Не знаю, чи в тій хвилині був хто більш щасливий, як я — скромна семінаристка, яка перший раз увійшла в велике товариство і мала відіграти ролю дружки. Цілий час дружба не відступав від мене ані на хвилину — наслідки були такі, що рано я не могла скинути своїх лякерів, бо ноги зовсім попухли від гуляння. Моя мамця була згіршена — де ж можна так дівчину мучити! Але коли б моя мамця була знала, як обсипав мене дружба компліментами, була би ще більше згіршена і зажурена, що мені те весілля пере верне зовсім голову. Сумно ставало мені, коли поду мала, що по обіді вертаємо додому та що другого такого вечора, здається, в житті я вже не буду мати. Гостинні господарі, а головне дружба, поховали наші речі, так що доперва увечорі, ми виїхали в дорогу домів. Останні слова мого дружби: "я хочу з вами бути ціле життя" — до того музика, солодкі слова — компліменти та невиспана ніч зовсім мене, і моє скромне життя зруйнували. Один хаос залишив ся в моїй голові. Сумно мені було за гарно пережи тим весіллям — але ще гірше переживала я тоді, як в імені дружби запитали моїх батьків, чи може приїха ти, бо він має намір женитися зі мною. Батько відповів. ’’Вона ж має 14 літ”, і хоч по році він знов зголо сився, дістав ту саму відповідь. Бабця і цьоці пошеп- тували собі: "шкода, на становищі (’’укінчений" прав- ник — урядник у Львові). Не помогла і моя довга суконка, не помогло, що я була висока, добре розвинена — за молода! Багато літ минуло з того часу, але, коли прийде день ’’Трьох Святих”, бачу засніжене село та гарного хлопця із великою китицею чайних рож. НАШЕ ЖИТТЯ, ЛЮТИЙ 1977 15
Page load link
Go to Top