Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
РИМ, ЧУЖІ МІСТА І НАШІ ЛЮДИ (спогади з подорож і) Продовження ЗОЯ КОГУТ Поетка — Зоя Когут Writer - Zoya Kohut ГІюрд. Уявіть собі — таке туристичне місто, і на двірці о 10-ій годині вечора ні душі! Хоч бери та й плач! Ні поліції, ні залізничних, ні будь яких провідників, абсолютно нікого! Навіть таксівок нема. Та це типове для французів, їх арроґантність і їх байдужість до туристів кричать до неба! (Хоч і живуть вони до певної міри якраз з туристів). З допомогою несподіваних сестер, що з’явились мабуть випадково, знайшла притулок в дивному готелі недалеко станції, де треба було на міґах показувати, що я голодна й хочу пити. Після всіх моїх звуко-підсилених жестикуляцій байдужа "мадам” в чоловічій сорочці й повному бойовому розмальо- ванні обличчя, поставила переді мною відчинену пляшку терпкого вина, півметра підозріло-темної ковбаси і буханець хліба. Після дальших руколо- маючих прохань додала тарілку, склянку й ніж. Доки я з трудом жувала мою вечерю, на мене дивилось одинадцять пар очей, що належали неокресленим постатям різного віку й неозначених професій. Люрд зворушив мене не величавими церквами, не молитвами в кільканадцятьох мовах, не реклямами на кожному кроці і навіть не історією святої Бернадетти — а сотками вірних, що мовчазно на милицях, у візках, підтримувані руками, стоять перед Ґроттом, з очима повними надій та благань. Коло джерела (яке тече тисячами джерел, бізнесово розмножених) стоїть черга старших і зовсім молодих. Бородатих, волохатих, ще без бородих, в джинсах, в камізельках, в довгих обшар паних спідницях і набирають в пригорщі води, і при тулюють її до обличчя, до очей, до уст, і, непевно оглядаючись, христяться і п’ють цю воду, і ворушать устами, мабуть в молитві. А потім, у віддалі від людей, десь за кущами, дехто стає на коліна і, притулившись чолом до землі, ховається, щоб ніхто не насміхався з його віри. А потім йде далі, само- БУВАЛЬЩИНА ДРУЖБА ОЛЕНА ГОРДИНСЬКА Чим ближче були ми гір, тим тяжче було їхати — дорога засипана снігом так, що їдемо немов туне лем. Родичі мої жалують чому не взяли залубнів, але у нас на "долині" не було зовсім снігу, хоч це був день "Трьох Святих” в місяці лютім. Я слухала їхньої розмови, але мої гадки були де інде. Нині їдемо на весілля — я перший раз буду на весіллі, а моя суконка — як метелик — кремова прибрана ґазою і яблуневим цвітом. Але стільки я мала біди через неї. Мало бракувало, що взагалі були б не поїхали на весілля. Суконка для 14-літної дів чинки має бути коротша, але я попросила кравчиню (у великій таємниці ще щось обіцяла їй), щоби зро била мені довгу, так по кістки. Не хотіла я зрадити кравчині, що довга суконка прибільшує літа — а я так хотіла мати тоді бодай 18. Кравчиня послухала мене, але коли я привезла суконку додому і вбрала її, моя мамця руки заломила і сказала: "Не їдемо, виглядаєш на 20 років, а ти скінчила 14”. За пізно було давати назад до кравчині, ані дома скорочувати її — поїхали. Вже добре зачало вечоріти, як ми в’їхали в село Брязу коло Сколього. Село як вимерле — ніде ні живої душі, і якби не дим, який крізь стріхи виходив і стелився у воздусі, здавалося б, що взагалі ніхто не живе тут. Ми в’їхали на подвір’я, з хати почули ми голосні розмови, і о. парох вийшов нас повітати та запросив до сусідньої хати, щоби ми могли відпочи ти, перебратися. І знову моя суконка стала темою розмови — чому і чому — але я почувала себе в ній знаменито, хоч не могла побачити себе у великому дзеркалі, найважливіше — суконка була по кістки. На приходстві чекала на нас уже фамілія — загальне привітання, і мої очі застрягли на прекрас но прибраному столі, де серед чудових китиць квітів у фляконах стояли торти, усякі тіста та овочі. Накри вали до вечері. 14 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛЮТИЙ 1977 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
