Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
тих, які хоч і не вчилися в українській школі, 66% вважають себе українцями,: із них хочуть дітей виховати як українців! На мою думку, вплив батьків виявляється різними способами. Вони вперше защеплюють знайомство з україн ством. Згодом розвивається позитивне або неґативне від ношення до українства. Цікавий підсумок виходить: Активність в українській громаді Табличка ч. 11 цікава тим, що 71% неактивних в україн ській громаді хочуть дітей виховати як українців. Вони, мабуть, вважають це цілком особистою справою. Справа українізації це насамперед справа індивідуальна, і я з цим цілком згідна. Оснування родини і виховання дітей не може бути відповідальністю загальнонаціональною, бо громада існує, щоб поглибити вже існуюче зацікавлення людини і з'єднати її із тими, які мають подібні зацікавлення. Маючи це на увазі, я бачу можливість вдержати родину українською. Я вважаю, що інтеграція і асиміляція грозить нам більше, ніж мішані подружжя. Одиниці економічно зростають, стараються про кращі доми в кращих дільницях і покидають давніші скупчення українців. Доїжджати треба довго, а це не завжди вигідно. Діти не привикають до того обов’язку, тимбільше що нам треба в праці і в школі здобути успіхи і щораз менше часу маємо на українські справи. У соціології є теорія Гансена, яка твердить, що третє покоління старається відродити те, що друге покоління старалося забути з того, що перше покоління їх навчило. Нам ще заскоро говорити, чи це явище до нас стосується. Але треба теж зрозуміти природний бунт молоді. Не бачу, як можна запобігти денаціоналізації в родині. Ізоляція це річ найгірша, а вона існує вже в наших організа ціях. А як іде мова про молодь, то нема навіть місця, де та молодь може зустрічатися. У загальному, я дивлюся на справу досить опти містично. Треба нам розширити наші організації, щоб приєднати тих, які зацікавлені, але не знають мови. Треба створити таку структуру, щоб молодь, незалежно організаційної при належносте могла зустрічатися при каві в якійсь домівці. І головне, щоб ми перестали плакати. Час витерти сльози і як народ радіти! При цій радості, я певна, україн ська родина збережеться. Ксеня Одежинська НАШ Е ЖИТТЯ, ВЕРЕСЕНЬ 1977 5 ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРО ДЖЕННЯ З нагоди уродин нашої братової Юстини Козак складаємо 20.00 дол. на пресовий фонд "Нашого Життя”, бажа ючи Дорогій братовій усього най кращого. Марія і Едвард Козаки Дітройт, липень 1977 р.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
