Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Не в нашім краю, Богу милім, Не за гетьманів і царів, А в римській ідольській землі Се беззаконіє творилось... І дивиться наш Пророк і, здається, питається: Самому чудно: — а де ж дітись? Що діяти і що почать? Людей і долю проклинать? — Не варт, їй Богу! Як же жити На чужині, на самоті? А навколо — тиша, спокій, пахощі пізніх маґнолій, чудова церква св. Софії і — римська спека. Вже другого дня я записалась на літній семестр до Українського Католицького Університету і почала ходити на виклади. Життя стало цікавим і виповненим: від 9-ої ранку до 12.45 — виклади, о 1-ій обід, обов’язково з білим вином, яке в Італії дешевше, ніж содова вода, потім до 3.30 — ’’сієста”— надзви чайно мудра видумка італійського життя! Після ’’сієсти” я йшла до бібліотеки, де, під наглядом мого ’’боса” Пупчика (він же Андрій Чировський, 19-ти літній студент теології) старалася осягнути не дуже складну мудрість бібліотекарства і помогти упорядкувати повні скрині приходячих книжок. О 7- ій годині дзвінок кликав на вечерю, після якої всі студенти, отці й професори прогулювались по великому подвір’ї для ліпшого стравлення і щоб дати комарам можливість повечеряти також. Брама замикалася вже о 8-ій вечора і відрізала метушню грішного світу від середньовічної атмосфери сугубо- Татко каже, що вода має цілющу силу, і тому в нас на ґанку стоїть величезна дубова шафа з бляшаною бочкою зверху і з ситом всередині. Я дуже пищу, як татко переконає маму, що мене треба також гартувати. А вода не така зимна, бо нагрілася на сонці. Як татко має час, то займається нами вдома. Тоді Ромко має показати, що він знає по-німецьки, а Стефко витягає свої порозсипувані зошити і книжки з ослячими вухами і сидить, як труся. Я звичайно ратую Стефка, бо пригадую таткові за байку. Татко розхмурив своє чоло і питає: — За діда Моньку? — Ні, ні, правдиву байку! Але байка за діда Моньку мусить бути. Отже. — Був дід Монька, мався з легонька, солом’яні бички мав, на припічку запрягав. Шусть бички до ярма, обернувся — і нема! А мав капці дротяні і дряпався по стіні. Гарна моя байка, чи ні? Я кажу, що не дуже гарна. А тоді татко каже дві інші: за горобчика - красного хлопчика і билинку, а потім за Дзьобика і Курдибаса. Я давно вже знаю їх напам’ять, але пильно слухаю, коли вже курка зачне черв’ячків збирати, черв’яки — волів точити, воли — воду пити, вода — вогонь гасити, вогонь — людей пекти, люди — вовка бити, вовк — козу кусати, коза — билинку глодати, а билинка, нарешті, горобчика, як він просив її на початку, колисати. Знов Курдибас зловив Дзьобика, котрий не тримався мами, хоче його зарізати, гострить довгий ніж і приговорює: ” Я тебе заріжу, обскубаю, спечу і з’їм”. Він так приговорює кілька християнської обителі! Десь кипіло життя, надривалось італійським співом і грішними думками, а тут — темніло, всі розходились по кімнатах і кінчали праведний день достойно, з праведною книжкою в руках і спокоєм у серці... Блаженнішого я мала щастя бачити щодня і кожного разу він знаходив час поговорити зі мною або хоч запитати, як мені поводиться. Деколи Блаженніший кликав мене до кімнати біблійного семінара, або заходив до бібліотеки, де я працю вала, чи стукав у вікно моєї кімнати і говорив, жартуючи: — Ну, мої дорогі, що доброго скажете? Подобається вам тут? Нічого не бракує? Щось ви, преподобна, зле виглядаєте! Уважайте на себе! Жити можете тут до віку, лише вмирати тут не вільно, бо похорон три мільйони лір коштує!..Його особиста опіка глибоко мене зворушувала і тішила і, хоч багато людей з його оточення побоюються строгости Блаженнішого, я ніколи страху перед ним не від чувала. Лише глибоку пошану і любов. 24-го червня отці, сестри, професори, студенти і я між ними, поїхали автобусом до Фльоренції, чи Фіренції, як кажуть італійці. їзда тривала 4 години. Яке воно гарне це місто Савонаролі й Данте! Майже п’янлива легкість барв, будинків і навіть облич! Вузенькі вулиці, квіти у вікнах старих, високих домів, музика в повітрі. Ми відвідали хату, де жив Данте і мріяв про свою Беатріче, з насолодою описуючи пекельні муки грішників. Були в церкві святого Продовження на обкладинці разів, і хоч я знаю, що зараз з'явиться мама — а може щось станеться і вона не з’явиться?! — мені робиться дуже страшно і жаль Дзьобика. Але мама таки прилетіла і ми з Дзьобиком дуже щасливі. Тут уже скінчився татків вільний час, а може татко знудився з нами — він іде до своїх справ, а часом до касина, прочитати інші газети або пограти трохи преферанса. Татко прийшов і пішов, а ми знову бавимося. А мама є завсіди і без неї було б цілком неможливо. До мами можна кожної мінути побігти з малою гризотою, а навіть з великою і вона завше вміє потішити. Наша мама (ми кажемо мамунця) не дуже велика, зате дуже красна, зґрабна і елеґанцка, як каже тета Янка з Рожнітова, хоч властиво вона не є жадна тета, а старша від Іренки донька маминої своячки, котра була бідна і мусіла вийти за поляка. Ми ніколи не бачимо мами рано у папільотах або неубраної, бо мама встає раненько, разом з Ганею. Мама сама все варить і пече, Ганя тільки оббирає бараболі, а цілий день вона пряче в покоях. Але мама мусить перейти за нею скрізь зі шматкою, чи де не лишився ще порох. Іван від коней (а потому від самого Ґжеся) щодня тріпає хідники і деякі дивани, він завсіди миє котрісь вікна. Мама хоче, щоб Ганя і Іван робили все так скоренько, як вона сама, але ніколи не кричить на дівчину, коли вона зіб’є тарілку від сервісу — так, як Віцкова мама, аж до нас чути. Часом татко каже, що мама вже ніколи не навчиться рахувати гроші — і тоді вона трохи загнівається. Але татко зараз дасть мамі багато паперових грошей, бо то є першого, і мама перепроситься. П р о д о в ж е н н я буде В и н я т о к з ’’ДАЛЕКЕ ЗБЛИ ЗЬКА". НАШЕ ЖИТТЯ, ЖОВТЕНЬ, 1976 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
