Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
— Слава навіки! Але як же Ви мене пізнали, Отче? — Та після вашої фотографії і — по носі! Таких в Римі немає!.. Ми розсміялися. Я — була дома! Перед летовищем чекало авто з ватиканською табличкою і молоденьким шофером, питомцем Духовної Семінарії при УКУ, Михайлом Петровичем, який пізніше написав мені до альбому: "Мало говорю і ще менше пишу. Хочу Вам лише подякувати за Вашу невтомну усмішку, якою Ви, впродовж Вашого побуту, підносили нас всіх на дусі. Сподіваюся знову Вам колись шоферувати! З милим спогадом, Михайло Петрович". По дорозі до Храму св. Софії, при якому я мала мешкати, я мала нагоду пізнати і римські дороги, і неймовірну, газардну вправність римських шоферів, для яких, здається, нема ні правил, ні виїмків! Людина їде, тримаючись вітру й — сидження і, на диво, доїжджає до цілі. Так і ми неушкоджено в’їхали на подвір’я церкви, де нас зустріли мати Клавдія, милі сестри-Василіянки і Бровко, Круцько, Циган, Кара і Бобик, що вірно стережуть сестер, отців, питомців і всю господарку, включно з індиками, павами і бджолами. Моя кімнатка позаду церкви, дивилась вікнами на кущі рож і браму до Малої Семінарії. Навколо — тиша, оливкові дерева, золоті голови соняшників, Під ґанком мешкає черепаха, а за парканом — Віцек. Він пече, лупить і їсть жаби, а ми всі дивимося через паркан. Найбільше радости ми маємо з нашого Довбуша. Він є вівчарський пес, але що у нас нема овець, то він пильнує нас. Його можна обіймати, цілувати і тягати, а він нічого не скаже, лише дивиться на нас спокійно і навіть удає, що нас слухає. А направду, то він слухає тільки нашої мами, навіть татко не може докликатися його д о хати, поки мама його не закличе. Бо він мудрий пес і знає, що в хаті чистенька під лога, а він має мешкати у своїй буді і боронити нас від зл о діїв, а може навіть від розбійників. У хаті цілком інакше. В нашім покою (там сплять хлопці, а я сплю з мамою і з татком, а Іренка в маленькім покоїку), в нашім дитячім покою головна — Іренка. Вона знає історії за бібка-піпка котрий мешкає в татковій палиці з дідком зверху, і про ’’маленького”, котрий сидить в її ’’нахткастлику”. Навіть Ромко, такий поважний і замислений, слухає їх. Іренка пожирає книжки, але то лиш так говориться, вона їх не їсть, тільки одну за другою читає, навіть часом під столом, щоб ніхто не перешкоджав. Вона страшно любить ходити д о школи і вчиться по-французьки з пані Соколовською, а з мамою — грати на фортепіяні. Ромко зломив собі руку на гойданці і його возили д о Львова, д о проф. Шрама. Він також важний через те, що ходить д о школи не в місті, але аж на Брочків, д о німець кої. Бо він незадовго поїде вчитися д о Черновець. У нашім покою стоїть таткова шафа зі склом і з книжками, замкнена на ключ. Часом ми дістаєм о з неї ве- кипариси та олеандри. Збоку — будинок університету, де міститься бібліотека, маленький музей, кімнати Блаженнішого, отців, професорів і питомців. Сестри і мати Клавдія мешкають в бічній частині будинку. Напроти університету (з двома лагідними сфінксами при вході) стоїть білий Шевченко в римській тозі, немов дивуючись; чого його вбрали в тоґу та ще й напроти сфінксів поставили? А в ногах у Шевченка таблиця з написом: Н е о ф іти Благословенная в женах, Святая праведная мати Святого сина на землі. — Не дай в неволі пропадати Летучі літа марно тратить! ликі книги, що називаються католицькі місії. Там недобрі хінчики вливають насилу воду в бідних місіонерів і зако пують їх живцем в землю, аж по шию. В шафі є також книжка з різними панами на окремих листках, з бородам и і без. Іренка сказала, що то є альбом славних русинів і що Ромко також мусить колись зробитися славним русином. Найважніший на світі — татко. Він не тільки звичайний татко, як у інших дітей, але також ц. к. шкільний інспектор, котрого бояться навіть учителі, а д о того ще духовна особа, котра вбирає в неділю реверенду і йде д о церкви правити Службу Божу. Татко є більший від тих панів, що д о нас приходять і має такі очі, що можуть зобачити затаєний гріх, якби мали час дивитися. Але не мають. Рано і по полудні татко ходить д о свого бю ра в ста ростві. Він їздить на візитації і на комісії, як д есь треба збудувати школу. По обіді татко мусить поспати малу годинку, і тоді діти мають тихенько учитися в своїм покою, а я — тихенько бавитися. Для того пообідного спання у нас є дзвінок з бутлями в кухні і з дротами на стінах, а над татковим ліж ком — ґудзик. Як ми за б у д ем о ся і зачнемо галасувати, то татко зараз на нас задзвонить, і ми вже сидим о д о кінця тихо, як миші під мітлою. У неділю і свято татко часом їздить або ходить з нами над воду. На потічку ставить нам млинки, що крутяться борзенько-борзенько, а як ми заїж дж аєм о над річку, то татко ловить рибку, а ми дивимося, чи вона клює. Потім ми купаємося: я з Іренкою хлюпаємося при березі, а татко з хлопцями йдуть кудись далі, плавати. 10 НАШЕ ЖИТТЯ, ЖОВТЕНЬ, 1976 Український Католицький Університет і собор св. Софії в Римі. Ukrainian Catholic University and the church of St. Sophie in Rome Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
