Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
"австралійці” і хоч як добре я себе в Римі почу вала, та Австралія якось в’яже. Побачивши знайомі обличчя, я втішилась. Правда, очікувала, що привезуть мені лист з дому та не дочекалась... 12-го липня в храмі св. Петра відбулась, перший раз в історії, Українська Архиєрейська Служба Божа. Та це вже є також історією (ще й якою!), отже не буду повторювати всім знаних фактів. Хіба, може, згадаю, що підчас відправи на превелике диво дещо попсулися мікрофони. Також, мабуть, перший раз в історії. Наступного дня, 13-го липня, відбувся Великий Український Концерт в папській залі Ватикану. Це — величезна заля, що вміщує, як мені казали, понад 7 тисяч слухачів і вона була майже повна. А сцена в ній — неймовірно велика, людина чується на ній згублена й самотня. Аж страшно! Я говорила на концерті два мої вірші, написані на цю оказію: "Отче наш”, майже на початку програми і ’’Вітаю", дещо пізніше. Концерт тривав довго, майже 4 години. Наступного дня в часописі ватиканської курії ”Іл осерваторе романо”, в досить сухій статті про наш концерт, згадано поіменно лише Владику Кир І Прашка (промова якого була такою гідною й змістовною, і перериваною загальними оплесками, що її не забуде, мабуть ні Ватикан, ні всі присутні), згадано ім’я професора Зеленого, Голову Україн ського Патріярхального Світового Об’єднання і, на диво, моє ім’я, з додатком, що я "ортодосса”. ходити до одного з дванадцяти покоїв. А в тім покою — бо він таки не витримав і пішов! — три коні. Ті коні говорять, і від них Івась довідався, що він у розбійників, але ті коні його завезуть аж додому, як він їх випустить. І він їх випустив. І то вже на нині все. А тепер я маю замкнути очка, а мама буде мені співати. Мама співає тихо і жалісно за подоляночку, човен і веселце, а потому за орла-сокола і за дівчину, що "правою рученьков шиттячко шиє, лівою рученьков сльози втирає”. Я раптом схопилася і кидаюся мамі на шию: "Мамунечко, чи ми будемо завсіди разом, ніколи-ніколи не розлучимося? І чи колись — за багато- багато років, разом повмираємо, жадна ані на одну мінутку скорше?!” Мама кладе мене назад у постіль, обтулює і обіцює, що ми завше будемо разом і разом колись повми раємо. Я ще хочу допильнувати тої хвилинки, коли я засну, і завше перед тим засну. Часом у нас бувають гості на вечері, і тоді мама не має часу покласти мене спати. Я маю бавитися в нашім покою, аж прийде час усім спати, а він приходить незадовго, бо так наказав татко. Іренка йде зі мною до спальні помагає мені розібратися і помолитися і часом щось розповість за бібка- піпка, або трохи мене пострашить, що вона — не Іренка, а хтось інший. Я скоренько ховаюся під ковдру, а вона собі йде. Ще трохи попхенькаю, а потому засну Часом мене, як наймолодшу дитину, показують гостям, але то дуже зле кінчиться. Як я зобачу тих гарних пань і панів з вусами, котрих тим часом татко забавляє в сальоні, то я раптом видаюся собі дуже грішна. Я біжу до мами і зачинаю її нудити: "Мамунцю, я сказала вчора "бігме”, а то є гріх. Чи я вже мушу піти до пекла?!" Мама лишає кухню на Багато друзів і знайомих зустріла я між проча нами з Америки й Канади. Поміж ними: дорогий Йосип Гірняк, маляр Омелян Мазурик, якого пізнала ще в Торонто (хоч він мешканець Парижу), що мав свою виставку в залі Університету під час прощі, Аня Чорнодольська — чудове сопрано — яка прикрасила концерт своїм співом, а в житті — безпосередня, весела молода жінка без примадонівських примх та великоманії, скульптор Молодожанин, творець лагідних сфінксів при вході до університету та пам’ятника Т. Шевченка в Вашінґтоні, і багато дорогих мені людей, яких може ще колись побачу. Ну — і самозрозуміло — маестро Василь Авраменко!!!, який потім висвітлював нам кілька фільмів. Один з них особливо лишився в пам’яті: Василь Авраменко, з гілкою пальми, на ослі в’їжджає до Єрусалиму, чаруючи усмішкою екран і глядачів! З боків осла і Авраменка ідуть молоді жидівки в українських народніх строях!... Ну й спробуйте перескочити маестра в виборі тематики та в релігійному почутті!.. Перед кінцем липня всі почали роз’їжджатися, і прочани, і питомці Духовної Семінарії, які огорнули мене своїм молодечим теплом і довір’ям, і професори. Ставало сумно, обитель при храмі св. Софії порожніла. Лишились сестри і мати Клавдія, лишився настоятель, отець Петро, лишилась господарка з Круцьком, Бровком, Циганом і рештою, лишились три студентки з Англії, що приїхали працювати в бібліотеці, і лишилась я. Блаженніший вже кілька разів казав мені, щоб я Мікульську, котра прийшла помагати, веде мене до ліжка, перебирає й каже самій ґречно помолитися і спати. Як я так зроблю, то напевне не піду до пекла. Мама біжить до кухні, а я пробую одну страшну річ: чи мені не ростуть роги, як колись обіцяв Стефко? Я так страшно боюся чорта, а що, як він так заліз би в мене? Рогів нема, я ще хрещуся, трошки якось помолюся, п’яте-через-десяте, а потому звиваюся під ковдрою в клубок. А ще є різні свята. Перед всіма приходить святий Миколай. Ми вже давно перед тим молимося до нього, щоб він докладно знав, що він має кожному принести — як схоче. Ромко і Стефко моляться ще звечера, як мама прийде до нашого покою, щоб і мама бачила, які вони гречні. А може вони гадають, що мама скорше побачить святого, чи що? А потому, ще дуже раненько, кожний зривається з ліжка і заглядає під подушку, що там є, а також на кріслі, що до ліжка присунене. Іренка біжить зі свого покоїку, а я зі спальні, у хлопців вже світиться і тріскотять в печі поліна, бо Ганя вже палить. Іренка дістала грубі книжки і синю шапочку й рукавички, Ромко — столярське майстерство, Стефко — магічну ліхтарню, а я досить велику ляльку в ліжечку, а там є ковдерка і подущинка. І ще всі — повно цукерків у папірчиках, фіґи, ріжки, по дві помаранчі і горіхи. Перед Різдвом насамперед приносять правдиву хатку зі стовпчиків, її зробив майстер з гір, а туди потому приходить Ісусик на правдивому сіні і різні звірята. На Святий Вечір не треба цілий день їсти, тільки аж вечерю, котра називається свята і є дуже добра. На стіл, під обрус, дають трошки сіна, а наверх приходять дві великі струцлі, що називаються 16 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИСТОПАД 1976 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
