Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
H u tsu l settlem ents scattere d th ro u g h o u t the m ountaintops, Гуцуп ьські осбдки р о зки не ні no верхах. С в іт п . Ю . П о р о ш розкинені по горах, де тільки "можна найти сухіше місце на хату, охоронене від вітрів, від виливів потоків, де би близько був кусник ситої землі на город, царинка на весняний випас маржини, сіножать, поле, лісок, де би атмосферичні умовини уможливили життя літом і зимою, та звідки би було доступно чоловікові і маржині до головних артерій комунікаційних, які йдуть понад більші ріки”. Коні, на яких вони сидать верхи, — гуцульської раси, яка витворилася на полонинах з турецьких коней. Про їхнє турецьке походження свідчить будова коня, його, переважно, кара масть, грубий карк, буйна грива та хвіст. Вихований на достатній паші та ладній воді, змолоду виробляє собі не тільки сильні м’язи, але велику зручність, певне око, сильні, тверді, на каміннях затовчені копита. Він вміє здалека вибрати місце, куди йому спосібно йти по каменистій дорозі. Він пробує обережно ногою чи камінь не хиткий, не раз довго стоїть з низько похи леною головою, та з розширеними ніздрями: це він пошнипає (обнюхує) дорогу, щоб потім сміло й певно поставити крок. Він уміє вигнутися так, щоб не обтерти їздця чи ношу об вистаючі скелі, він певно й безпечно перейде рвучий потік. Він живе з людьми, знає їх, любить дітей, пам’ятає усі плаї та дороги. На ньому їдучи, гуцулка пряде кужівку, кормить дити ну. Він довезе безпечно сплячого. Тож і наша ґаздиня, безпечно посадила доню на коника. їдуть вони з якогось оседка: може, там на верхах, а тоді їх називають "верхівцями” , а, що він при дорозі близь церкви — тоді вони ’’селєни” , а як при плаях то ’’плайові” , а як за річкою "зарічєни” . На коні дерев’яне сідло, "тарниця” , під яке підложено "шерстєник” з козячої вовни. На тарницю кладуть малий вовняний ліжничок, щоб м’яко було сидіти. Перед кожною з них на коні перекинені ’’бесаги” . Це вовняний домотканий мішок на 150 цм довгий, зшитий по обох кінцях так, з кожного боку коня звисає наче торба. Бесаги можна теж носити перекинувши через плече. Туди вкладають потрібні в дорогу речі. Куди вони їдуть? Ми спершу ду мали, може, на полонину. Знімок бо вказує, що це ще не літо, а весна, коли то на полонинах, як читаємо у "Гуцульщині” : "скоро тільки повіють теплі полудневі вітри, топляться сніги, гори зашумлять тисячами потоків, і ті, передше снігові обшари, покри ваються густою, буйною травою, на зеленім тлі якої змальовується живий килим гарних гірських чічок, — поло нина закосичилася”. Але далі читаючи, ми довідалися, що ґаздині на полонину не їздили. Тож наша мама й доня їдуть або до церкви, а, може, на улюблене гуцулами Свято Юрія, або на торг чи гостину. їдуть туди: плаїчками, плаями, сутками, вулицями до дороги, яка зви чайно веде понад більші річки. Якщо нема при дорозі чуркулів тобто джерел здорової води, тоді гуцули ставили стовпи з дашками, під якими можна було знайти коновки чи горнят ка з водою. Це на "простибіг” для про хожих. А побіч, часто, на Славу Божу капличка, або хрест, щоб подорожні могли помолитися за одпущене гріхів. їдучи в далеку дорогу до церкви чи в гостину, клали гуцули у "бесаги” прилюдне людинє тобто свєткову одіж. Приїхавши на місце, кажімо до церкви, десь недалечко у тіні дерев скидали зі себе буденну, подорожню одіж, не раз аж до білизни, і одягали чисту, убували нові постоли чи чобо ти. Потім кожна жінка, молода чи ста ра, виймала маленьке дзеркальце, причісувалася при нім, порядкувала на собі намисто. Тоді друга жінка зви вала їй на голові перемітку чи рантух, а поправивши на собі все до ладу оглядали доньку, та уділивши помочі іншій жінці, спішили до церкви, кожна на своє місце. Усюди придержува лися принятих звичаєм правил пове дінки, вітаючись ґречно, питали про з д о р о в ’я у га р н и х в и ш ука н и х зворотах. Мали теж свої власні молитви. А раз — тепер місяць травень, присвячений Матері Божій, до якої гуцули мали особливе прив’язання, то наведемо відповідну частину їхньої молитви: "Хто буде Божу Матку спомняти, тот не буде без сакраменту вмирати. Абиж мав гріхів, як листу, як трави, як звізд на небі, буде єму Бог душу про стити, не буде му зір поїдати, не буде му чудо кров посисати; як буде уми рати, буде єму Матка конец голови стояти”. Звідкіля б ви не їхали мати й доню, куди б ви не прямували: щасли ва вам дорога! Підкреслюємо слова гуцульською говір кою. Цитати з ’’Гуцульщини" Володимира Шухевича. Львів 1899— 1908. НАШЕ ЖИТТЯ, ТРАВЕНЬ, 1976 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
