Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Берн, син Микули Марія Галун Блак (Уривок з повісти) Малий печеніг попав у полон і перебуває в Києві у май стра, який виробляє кахні для будови церкви. Часи панування кн. Ольги. Відкриття, що не всі люди мусять бути прикуті до однієї роботи, підбадьорило Берна. Але з другого боку, не всі мо жуть вибирати свобідно... Наче одяг, що зачепився на колючках, так його бистрі думки зупинялися перед фактом: невільник не вибирає! Проте, дивно, але його праця при цебрі для очищу вання глини чомусь не здавалася йому такою нудною, як раніше. Час-від-часу він помічав, що ця праця дає йому навіть деяке вдоволення. Дивно, але навіть мур поміж хатами теж ніби змінився. Досі був він приятелем, тепер ставав перешкодою. Щораз більше приваблювало його життя по той бік муру. Одного разу вибух сміху, який він почув, так його звабив, що він сам голосно засміявся, ніби він справді сидів серед того родин ного круга. Та він зразу опритомнів. Інколи він не міг стримати себе від того, щоб уявляти собі, як би це було жити тим привабливим життям по той бік муру, бути приналежним туди без особливих старань, просто правом самого народження. Правильно чи ні, але так він дивився на становище Елека в тому світі. Навіть хазяйка, здавалося, змінилася і то на краще. Правда, вона була все ще голосна і вересклива. Але вже не здавалася такою страшною, як досі. А це всупереч тому, що трапилося одного дня, коли сусідський собака опинився в дворі майстра. Поки його помітили, він потоптав свіжі кахлі, розставлені для сушення. Майже одна третина з них мала глибокі сліди псячих лап, так що треба було кахлі викинути. Майстер сприйняв цей випадок як риск зв'язаний з його ремеслом. Це не раз траплялося, при чому не рідко вину ватцем був той же пес. Але не хазяйка. О, ні! Що за лемент, що за галас на всю вулицю вона вчинила цього дня. Гучна суперечка про довжувалася, аж поки стомлені сусіди приобіцяли тримати пса на припоні. Спершу Берн був вражений непристойною напастли- вістю хазяйки. Але згодом подумав, що вона ж засту пається за справи своєї родини. З її слів виходило, що так поступає теж княгиня Ольга. Передумавши справу, Берн рішив, що хазяйку, хоч яка вона вересклива, у пригоді добре мати по своїй стороні, всупереч, а може навіть задля, її зухвалості. Очевидно, майстер та Елек теж так думали, бо вони всі троє весело гуторили під час вечері. Аж прийшов той ясний соняшний день, коли Берна післали до міста самого з кошиками кахлів. Ще поки майстер прийшов до хатини, де була піч до випалювання, Берн уже знав, що трапилося, бож він почув через стіну таке: Майстер: — Цього разу я пішлю Берна самого. Він напевно тепер вже знає дорогу. Хазяйка (заскочена): — що ж ти собі думаєш, чоловіче? Таж він утече і тоді що зробиш? Майстер: — Але ж він лише є тягарем. Мені здавлося, що я якось чув, як ти говорила: ще один рот годувати. Хазяйка (сміючись): Ах, ти! Як ти любиш дражнитися. Зараз після сніданку Берна вислали з вантажем кахлів. Коли він перейшов через хвіртку, був у такому піднесеному настрої, що йому здавалося, ніби тільки тягар пари важких кошиків не дає йому птицею злетіти вгору і ширяти в синяві неба. Він поспішав щодуху дорогою для возів Борича, ледве спостерігаючи те, що було по дорозі. Навіть коли згодом переходив через ринок, він не зупинився, бо хотілося щоскоріше дійти до церкви, де були багато цікавіші речі. Цього разу, він приобіцяв собі, зупинитися там так довго, як тільки посміє, і буде придивлятися роботі. Особливо спостерігатиме тих, хто працює при кахлях. Але коли захеканий дійшов до церкви, він зразу побачив, що кахлярів того дня не було. Замість них на риштованні за престолом він побачив інших робітників. Підійшов ближче і став приглядатися. Вони саме малювали малими пензлями стіну. З-під їхніх рук на стіні появлялися людські постаті в різних позах, вбрані в довгі, Граціозні одяги. Аж тепер Берн зрозумів, що чорні риски, які він зауважив був на стіні, коли вперше був у церкві, це не базгранина, але лінії проведені для малю вання постатей. Чоловіки працювали так швидко, що Берн вдивлявся в них мов причарований, несвідомий того, що все ще держить у руках важкі кошики. Знечев’я велика рука ляпнула його по плечу, мало що не зваливши його з ніг. — А, то ти, мій сину, - загудів над його вухом Жданів голос. Берн притьмом поклав кошики на землю та оглянувся. Поки спам’ятався, Ждан простягнув руку і зняв йому з голови улюблену шапку. — Я хотів був сказати тобі ще давніше: скидай шапку, коли сюди входиш. Коли ж побачив збентеження на обличчі Берна, віддав йому шапку, кажучи: — На, нікому не треба твоєї дорого цінної шапки. Поспішаючи, без слова, Берн узяв її і всунув за пазуху своєї туніки. Тоді, ніби вибачаючись за свою грубуватість, Ждан сказав: НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1976 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
