Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Н АВЧАННЯ МОВИ В ДІТЕЙ ВІРА АНДРУШКІВ Ми знаємо, що родина передає спадщину, затримує культуру, та зв’язок між поколіннями й виробляє ідентичність — почуття приналежности ДО своєї групи — в нашому випадку — до українського суспільства. Щоб допомогти родині виконати це завдання, треба переглянути чинники, які є конечні для національного самозбереження. Др. Головінський, український соціолог, подає три такі можливі чинники: держава, церква та мова. Перший — держава — на жаль нам відпадає, бо ми є ві докремлені від держави, від нашої землі. Залишають ся отже два останні чинники: церква та мова. Українська церква, безперечно, є важливим чин ником у самозбереженні, але в цій статті ми зосереди мося на третім чиннику в самозбереженні ідентич- ности, а саме, на мові. Що таке мова? Мова, це спосіб порозуміння, це вислів почувань. Мова творить поняття, які найкраще передають духовість народу. Затративши рідну мову, людина поволі втрачає, зв’язок із своєю національ ною ідентичністю. Дитина, засвоюючи мову, вивчає її не тільки як спосіб порозумівання з оточенням, але також як вислів своїх почувань. Уживання рідної мови в чужому середовищі позитивно впливає на національне самозбереження даної еміграції, підтримуючи її зв’язок з минулим — в нашому випадку з Україною та з українцями в різних частинах світу. Справа задержання української мови набирає ще більшої ваги, коли читаємо в пресі про русифікацію на рідних землях та про переслідування українських інтелектуалів. Др. Головінський пише: ’’Ніщо краще не поєднує минулого зі сучасним, як рідна мова. Мовою можна передати в душу молодого покоління українську духовість з усіма її національними особливостями” . Цю думку др. Головінського можна потвердити, дивлячись на те покоління, яке виїхало з України в раннім дитинстві, або вже тут родилось. Молоді люди, які України не пам’ятають і не знають, все таки відчувають зв’язок з українською нацією та затриму ють особливості української вдачі, одночасно примінюючись до свойого довкілля. Наприклад — участь молодих студентів в обороні дисидентів, реакція в спростуванні неточностей про Україну, тощо. А тепер дещо про техніку навчання мови. Через різні наукові досліди довідуємося про багато нового в навчанні мови. Особливо цікаві є досліди двох лікарів з Монтреалю, одного хірурґа (Dr. Wilder Penfield), а другого невролога (Dr. Lamar Roberts), які подають свої спостереження в книжці ’’Speech and Brain Mechanism” . Вони твердять, що з фізіологічного та психологічного боку дитина в раннім віці є найбільше здатна вивчати різні мови. Як читаємо в Святім Письмі: Усьому час — пора, і на все слушна хвилина під небом — час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати! Так само мозок має свій специфічний календар у вивчанні мови. Мала дитина може вивчити дві або й три мови без жодних труднощів, бо мозок є дуже спринятливий, елястич- ний та гнучкий. Дитина виробляє окремі звукові клітини на кожну мову і тому говорить без акценту та уживає правильну граматичну структуру даної мови. Ця здібність поволі меншає вже після дев’ятого року життя, й клітини мозку починають тужавіти та твер днути. Приклади цього бачино в нашій еміграції. Діти вивчилися мови без акценту, тобто виробили окремі звукові клітини матірної мови на нову мову. Дитина вивчає різні без труднощів, коли кожної мови вчитися від окремих осіб. Нпр. мати вчить по-українському, сусідка по-англійському і т. д. Мова — це звичка; дитина скоро звикає говорити даною мовою з даною особою. Психологічно мала дитина має найбільше успіхів в прямім або матірнім способі навчання мови. Дитина є зацікавлена, вона не вивчає мови задля мови, але вивчає її на те, щоб висловлювати свої потреби та навчитися, що діється довкола неї. Дитина, яка є в контакті з двома чи трьома мовами вимовляє кожну мову акцентом своєї учитель ки. Якщо вона чує одну мову вдома, другу в школі, а третю деінде, вона навіть не здає собі справи з того, що вона вивчає різні мови. Вона тільки знає факт, що з мамою треба говорити одним способом, зі сусідкою — іншим. Коли мама почне дома говорити однією з двох інших мов, дитина, йдучи по лінії найменшого опору затратить першу й менше уживану мову. Вивчання мови можна порівняти до набуття певного роду навичок. Як знаємо з досвіду, навички набувається механічно, через часте уживання та вправу. Володіння мовою є певного роду поведінкою, а поведінки можна навчити тільки змушуванням дитини поводитися в належний спосіб. Технічне засвоєння мови треба наслідувати й імітувати звуки. Деяким дітям тяжко чути різниці в звуках. Отже, як вже було згадано, ідеальний час на навчання мови, це раннє дитинство. З дослідів про двомовність довідуємося, що все треба перше вивчати мову, яку менше уживається в загальнім довкіллі — в нашому випадку — українську. В цей спосіб дамо дитині набути звичку говорити дома і з іншими українцями по-українському. Продовження на с т о .6
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
