Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
наші л юди. І тому по-нашому й балакають. Вони добрі люди. Знову дід від свого не відступає. Таких лихих, надокучливих називає чомусь добрими. Краще хай такі добрі трохи менше Грицькові на очі попада ються. ’’Добрі” . Та інших таких крутоязиких скрив- дителів на світі не так легко й відшукати! А потім... Що це за така нечувана, чудернацька мова? У школі, їй- право, ніхто не згадував її. — Діду, а ця баштанська... У яких книжках цією мовою друковано? Де її записано? — Ані в книжках, ні в зошитах її, синку, не відшукаєш. — А де ж її знайти? — Цю мову кожному з нас викарбувано в грудях, отам у серці. — А як же її з серця вичитувати? — Душею. — А звідки ж ту душу разстаратися? Де купити? — Не треба купувати. Кожний із нас душеньку має. І не якунебудь, а живу, відчутну. — Діду, а я ніякої душі не чую. Я її, мабуть, не маю. — Маєш. Але вона ще в тебе, синку, спить. Поживеш — пробудиться. І заб’ється. Не журися, згодом ти її відчуєш. З роками, з щастям, із горем та бідою і душа проявиться. Вона, Грицуню, не заба риться про себе дати знати. І тоді нею, душею живлющою, цілющою, ти перечитуватимеш, ізвіду- ватимеш нескінченні рядки, записані мовою нашою баштанською... Ну, не пхинькай, .Грицю, їйбогу, ти маєш отакенну душу. їйбогу, маєш... ★ * Сонце вже об виднокруг черкається. І шлях затру шується червонявою рінню. Бронзується день. Видовжуваються ген-ген тіні. Сутінки позаплутувались в огудинні і зовсім позаховували кавуни та дині, які під листям, вмощу ючись, збиралися дрімати... Грицько думливий, зосереджений ступає по баштані. І з видимим нетерпінням угору поглядає. ★ Грицько мовчить. Зараз знеохота взяла його і до їжі, і до спаня, і до ходіння. Якби отак не рухатися, а преспокійнісінько лежали і лежати, очима прикипівши в небо. 1-і, хто це Грицька займає? О, це дід кошлатить йому чуба! — Що це ти, синку, собі надумав? Чого лежиш безрушно? — і старий із занепокоєння сірпає собі вуса. — Ну, що з тобою? Але випростаний хлопець — без жадного руху І стримав подих. Бо розніжується його душа. І уявляється йому, що він у невагомого перетворився, — і плаває у небі, і разом із зірками зривається і за левади осідає. — Ну, не комизися, не норовися! Кліпни оком, щоб я знав, що ти придурюєшся і граєшся зі мною. — Діду, — ледве крізь уста хлопцеві видобулось, — я не норовлюся. Я не можу встати. Я... — і далі невміч говорити. Він сливе безсилий. — Синку, не слід так жартувати. Підводься! Грицько зрушився. Зажмурив і розжмурив очі. І на обличчі об’явилась усмішка. І очі уприщерть наповнились іскорками, і ті іскорки на щоку перекочуються, і при місяці стобарвами переливають ся, і за скроню спадають. — Що таке? — упадає біля хлопця дід. — Чого ти плачеш, синку? — Діду, зорепад який! — Ну й що? — Дідусю, мені оті зорі всі в очі вскочили. — І гаразд. Зірки і в очі і в серця людям забираютрся — і тим їх ощасливлюють. Ну, слава Богу, що ти очуняв. А я думав — ти вмер. — Я хочу вмерти... — А це з якої біди тобі такого заманулося? — Бо я щасливий. Діду, а чому зорі до дубів горнуться, а мене знати не хочуть? — Бо дуби дужі-дужі і на вроду гожі. — А я хіба поганий? — Ти також хороший, але не такий, як дуб. До дуба тобі ще далеченько. Схилився старий. А Гриць лежить. А вгорі розстеляється премайстерно вичепурена зірками та місяцем темносинь. Он там зрідка мерехтять зорі. А он вони в мере живо ріднесеньке вже збилися. А он аж зоряна курява устелила небо. І те небо стримує й стримує зорі, аж таки сипле й сипле ними, і розтрушує їх на дуби, що за левадою. І хлопець захоплюється чудом. Милується й не намилується, тішиться й не натішиться тим видивом. І нечуване, предивне почуття охопило хлопця — йому привиділось, що ціле сузір’я гунуло на нього, і він у цьому розсипищі іскрявому розтопився. — Г рицю! — Га. — Ходи! Як же йти, коли з неба, на якому посередині віч ний блідолиций спостерігач вмостився, сипляться й сипляться марусі, океани, галі й катрі — і, виспівуючи ’’посіяла огірочки” , за річкою сідають... Із збірки "Зорепад” Торонто — 1969. Нагороджена на конкурсі ім. Франка Микола Понеділок помер у Нью-Йорку 25 січня 1976 р. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top